Ланцюг, який не розірвати

Білоцерківці є активними учасниками Ланцюгів Єднання, історія яких має більш ніж чвертьвікову історію.

Ланцюги Єднання, як форма масового прояву громадянської позиції, виникли ще за радянських часів. Для українців найбільш знаковим і унікальним в цьому плані є Ланцюг Єднання 1990 року. Саме тоді стало зрозуміло, що «радянський народ» - це фікція, і, не зважаючи на жорстокі репресії каральних органів СРСР, великій страхітливій країні настане «гаплик».  Саме у 1990 році відбувся «парад суверенітетів» і радянські республіки «розбіглися» по «національних квартирах».

Першим проявом національних самоусвідомлення, самоповаги і відродження став «Балтійський шлях». Його організаторами були Народні Фронти Латвії й Естонії та литовський «Саюдіс». Люди вийшли на вулицю і взялися за руки, нагадуючи всьому світові про 50-у річницю підписання договору між нацистською Німеччиною і комуністичним СРСР (відомим як «пакт Молотова-Ріббентропа»), який став сигналом для початку ІІ Світової війни й причиною окупації країн Балтії Радянським Союзом. 23 серпня 1989 року, жителі Литви, Латвії та Естонії, тримаючись за руки, об`єднались у живий ланцюг завдовжки майже 600 км, з'єднавши Таллінн, Ригу і Вільнюс. В акції взяло участь близько двох мільйонів людей.

В акції взяли участь балтійці, що були змушені емігрувати, разом з тими балтійцями, які залишилися на батьківщині. Акція проводилася на вшанування пам'яті жертв змови нацистів та комуністів: було вшановано загиблих на війні; вбитих у нацистських і комуністичних концтаборах; тих, кого зламали фізично і духовно. Акція стала доказом того, що навіть після півстоліття брехні істина може бути відроджена і перемогти. Гаслом ланцюгу стали слова: «За нашу і Вашу свободу! Важливий кожен з нас!»

Українці підхопили ініціативу. Репетиціями того грандіозного Ланцюга 1990 року стали локальні акції у Львові та Києві. Але попри свою відносну нечисельність, вони показали ріст опозиційних до комуністичної ідеології настроїв у народу. Як часто буває в Україні, ініціатором визначних масових акцій стали львів’яни.

Львівська обласна рада Української Гельсінської групи прийняла рішення про проведення 17 вересня 1989 року акції пам’яті на згадку про «Чорний вересень», коли польська окупація була змінена страхітливою радянською. «Звертаємося до мешканців Львова і області прийти до пам’ятника Іванові Підкові й пам’ятного каменя Шевченкові, прикріпивши до одягу і національної символіки чорні кокарди або стрічки». Організатори наперед закупили свічки і виявилися праві, оскільки в 17 вересня в крамницях не було жодної свічки.  17 вересня на вулиці Львова вийшло понад 300 тисяч людей. Спочатку була хода вірян УГКЦ до собору св. Юра, а ввечері утворився живий ланцюг. Люди запалили свічки, рух транспорту був перекритий. Радянська влада не спромоглася бодай на якісь кроки спротиву.

Наступною проявом громадянського спротиву став ланцюг під час перепоховання українських видатних культурних діячів і дисидентів Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого. Тоді люди взялися за руки, запалили свічки і утворили жалобний ланцюг від пам’ятника Тарасу Шевченку і до Байкового цвинтаря, де прах справжніх українців знайшов спокій у рідній землі.

Про Ланцюг Єднання 1990 року написані сотні статей. Білоцерківці стали однією з ланок живої вервечки. Оповіщення про акцію відбувалося на рівні особистих контактів. На шосе Київ-Львів виїжджали приватним транспортом. Відомо про кілька автомобілів з Білої Церкви. Організацією виїзду людей займалися лікарі Михайло Нижник і Микола Журавель. На їхній ділянці Ланцюг був суцільним. Близько 11:00 з боку Києва з’явився автомобіль з координатором. За його командою люди почали братися за руки. Так і стояли протягом півгодини. Хоча морозу і снігу не було, але рвучкий вітер дуже дошкуляв. У Білій Церкві було намагання провести і Коло Єднання біля пам’ятника тарасові Шевченку, але через участь у ньому комуністів на чолі з Генадієм Шуліпою, акція перетворилася на сварку.

Відродження традиції проведення Ланцюга Єдності стало можливим завдяки діяльності Білоцерківської «Молодої Просвіти». У 2011 році в Ланцюг Єднання на День Соборності України стали близько 30 учасників. З кожним роком акція ставала все чисельнішою. Вона символізувала боротьбу за право бути українцем під час диктатури Януковича, коли йшов шалений наступ на все українське і насаджувався сепаратизм в Криму і в Донбасі.

Ланцюг Єднання у 2014 році переріс на масову демонстрацію протесту. Саме цього дня в Києві загинули Сергій Нігоян і Михайло Жизневський. Транспортне сполучення з Києвом було перерване. Біля погруддя Шевченку зібралося кілька десятків чоловік, але за кількадесят хвилин їх були сотні. Це була справжня антиурядова демонстрація, яка рушила вулицями міста проти сваволі влади.

Відзначення Дня Соборності у 2015 році стало наймасовішим. Тоді в Ланцюг Єднання стали понад півтисячі чоловік. Це стало можливим завдяки участі в акції управління освіти. Ініціатива «Молодої Просвіти» була підтримана й на вулицях міста було розгорнуто і пронесене 30-метрове полотнище українського прапора. Акція завершилася покладанням квітів до портретів Героїв Небесної сотні.

В 2016 році в Ланцюг Єднання стала сотня білоцерківців. Це, здебільшого, молоді люди, які твердо відповіли: «ТАК!» на питання: «А чи актуальне це свято сьогодні?» Адже поки в східних областях українці протистоять агресору, в Білій Церкві не проведена декомунізація і вулиці міст рясніють іменами катів України. Досі не пошановані Герої Небесної сотні, які зірвали плани Росії по тихому придушенні національної гідності. З міського бюджету продовжують отримувати пільги і преференції громадські організації, що стоять на відверто антиукраїнських позиціях й возвеличують Леніна, Сталіна, Путіна.

Було б глибоко символічно, якби в День Соборності України міський голова видав розпорядження про декомунізацію й урочисто зачитав його перед зібранням. Це був би вчинок патріота і громадянина, який проявив рішучість й узяв на себе відповідальність. Але цього не сталося. Так звані прагматики забувають, що люди піднімаються на національні звершення не за гривню чи долар, а за Ідею, Прапор, Соборність і Державу.

А Ланцюг Єднання житиме і традиції його проведення збережуться, навіть без сприяння влади. Надто довго нас роз’єднували і продовжують роз’єднувати, але ми не втратимо легендарний символ відновленої Незалежності.