Звернення

Мене звуть Олександр Петренко, хочу поділитися з вами своїм обуренням,

оскільки не можу це більше тримати в собі. Я з моїми товаришами по зброї з правого сектора тримаємо блокаду у перепускному пунктi  «Каланчак». Знаходимося ми тут з самого початку блокади. Хлопці надійні, сміливі, брали участь в боях на Донбасі за Савур-Могилу, воювали в Пісках, деякі були навіть в аеропорту. Більшість з хлопців, з якими я реально здружився - мусульмани, народилися в Криму і трагедія півострова для них особиста образа. Всі вони дуже віруючі, можливо, тому у них настільки сильні дружні відносини між собою і зі мною в тому числі. Але проблема в тому, що ми ось вже як три місяці тримаємо пост, а толку ні якого: ні відсутність продовольства, ні руйнуванняЛЕП не на крок не наближає Крим до України. Більше того, саме знаходження нас тут, як нам натякнули, стає витратною справою. У зв'язку зі своєю безглуздістю перебування, серед моїх товаришів мусульман, з'явилося бажання, відправиться туди, де дійсно від них буде користь. Якщо бути точніше - воювати на боці урядових сил до Сирії. Своє рішення вони аргументують чисто релігійної точкою зору. Енвер і Назiм покинули наш пост тиждень тому, а сьогодні через соцмережі дали знати про себе, вони вже там. Подібне бажання сидить в головах у всіх мусульман нашого підрозділу. Чим все закінчиться я не знаю, але до відправки готуються ще троє хлопців.