Про надкритичний рівень загрози

Рівень загрози вже не критичний — він навіть надкритичний

Сергій Дацюк у публікації „Критичний рівень загрози“ (http://korrespondent.net/url.hnd?url=http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/5666a5136ee02/) стверджує, що фізично відчуває загрозу, яка „нависла над світом“: „Я просто фізично відчуваю цю велетенську загрозу, що нависла над світом. Майже все бачу, майже все розумію, і нічого не можу зробити – ні попередити, бо не вірять, ні надоумити, бо не хочуть чути, ні відвернути, бо затяті і завзяті у своїй затятості будуть до кінця триматися за старі уявлення.“

Мушу сказати, що на моє особисте відчуття загроза світові вже навіть не критична — вона надкритична. Крім економічної загрози, яка щодня загрожує грандіозним фінансовим обвалом з практично повним знищенням сучасної економіки, а відтак і масовим вимиранням населення всієї планети від голоду, епідемій та техногенних катастроф, катастрофічно зростає ще й загроза екологічна — глобальне потепління, викликане саме капіталістичним виробництвом, загрожує теж практично всьому людству та й не тільки людству (і ніякі „обмеження“ викидів парникових газів врятувати становище не можуть, як би „результативно“ на яких би форумах відносно цього не домовлялись).

І справа не лише в старих уявленнях, а і у фактичній спадщині, яку залишили ці уявлення, та діях, які випливають із цих уявлень.

„В основі нинішньої світової системи лежить визнання держави як основного представника інтересів націй-громад.“

Але ж справа не у визнанні „держави як основного представника інтересів“ (до речі, мову треба вести не про „інтереси націй-громад“, а про інтереси самих людей — в цьому у С. Дацюка помилка). Справа у тому, що сучасна державність, за винятком хіба що США, є не що інше, як „спадок“ епохи феодалізму. І цей пережиток важким тягарем лежить на всіх народах світу. За цієї форми організації суспільного буття суспільство з самого початку в результаті завоювання поділене на два антагоністичні табори — пануючих завойовників та пригноблених завойованих. Звичайно, давно вже нема поділу суспільства на завойовників і завойованих, вони змішались і грані між ними стерлись, та й „класичний“ феодалізм давно вже в минулому, але суспільний порядок з поділом на пануючих і пригноблених залишився і „успішно“ використовується новими пануючими у своїх антисуспільних інтересах. І лише у США завдяки винятковим обставинам (неможливості перетворити місцеве населення на завойоване і відтак пригноблене) ця традиція була порушена — управляти завойовникам довелося самими собою. І саме це стало причиною виникнення сучасної американської демократії.

„З боку Західного світу відбувається повільна побудова корпоративно-громадської мережі, яка переростає держави і починає вже не дивлячись на будь-які кордони безпосередньо втручатися в справи усіх країн – повсюдно, на всіх рівнях життя, змістовно цілеспрямовано і структурно-тотально.“

Так, західний світ під впливом все тих же США повільно позбуваються своїх феодальних пут, але „корпоративність“, іншими словами, капіталістичність, суспільного буття, тобто слугування суспільних інституцій капіталістичному підприємництву, становить все зростаючу і зростаючу загрозу. І справа зовсім не в кордонах, а у поступовому відмиранні самого суспільного інституту феодальної за своїм походженням державності.

Справа в тому, що глибинним економічним джерелом практично всіх сучасних суспільних негараздів є саме капіталістичний характер сучасного виробництва та відповідне слугування всіх суспільних інституцій саме йому, а не людині як головному суспільному, а відтак і економічному, чиннику. І, отже, дійсно громадської „мережі“, тобто мережі, яка слугує насамперед людині, побудувати у такий „повільний“ спосіб не вдасться. Тобто процес упирається у саму економічну основу суспільного буття — капіталістичний спосіб виробництва. І доки цей спосіб виробництва не буде подолано з переходом до наступної стадії суспільного виробництва, процес цей досягти мети не зможе.

„З боку Росії, Китаю, Ісламського світу та корумпованих держав по типу України відбувається захист фундаментальних засад старого світу – права панівної верстви бути над державним законом і використовувати державу у приватних інтересах, права правлячого класу збагачуватися за рахунок інших громадян і принижувати їх, права керівного прошарку бути поза критикою і навіть поза публічністю, уникати покарання і насміхатися над тими, хто хоче покарати.“

З іншого боку, вказані країни, у тому числі, на жаль, і Україна, дійсно вперто і, можна сказати, тупо стоять саме на цих самих вкрай реакційних „фундаментальних засадах старого світу“. Давно вже нема завойовників-феодалів, але, скажімо, злочинний український капіталізм вперто продовжує використовувати створені ними суспільні інституції у своїх антисуспільних інтересах з усіма тими негараздами, якими так обурюється п. Дацюк.

„Майже все бачу, майже все розумію…“

Не треба бачити і розуміти „майже все“. Треба бачити і розуміти головне.

А головним у сучасному світі є питання про переростання капіталістичного способу виробництва у якісно новий спосіб, передумови якому створює саме капіталістичне виробництво. Таким виробництвом є колективне виробництво, при якому економічним суб’єктом, а відтак і суб’єктом відносин власності, є не капіталіст чи „спілка капіталістів“, якими є акціонерні компанії, а сам виробничий колектив як єдине ціле, суб’єкт економічних і правових відносин.

Саме у цьому питанні ідеологами марксизму зроблена вирішальна помилка з фатальними наслідками. Вони вважали державне виробництво шляхом подолання вад капіталізму, але практика показала, що це шлях помилковий — державний капіталізм, яким насправді виявився ленінсько-сталінський „соціалізм“, виявився ще більш антисуспільним, аніж капіталізм „класичний“.

Дійсним подоланням вад капіталізму можливе лише на шляху перетворення виробництва капіталістичного у виробництво колективне, яке спадкує всі переваги ринкової економіки і позбувається всіх вад економіки капіталістичної (деталі — це питання окреме).

Отже, якщо коротко, для дійсного вирішення головних суспільних питань, скажімо, у нас на Україні треба зробити головне — прийняти конституційний закон про колективне виробництво і створити відповідні суспільні (не державні, а саме суспільні — держава як суспільнотворча інституція себе вичерпала і дискредитувала, отже, її структури треба ліквідовувати з заміною на структури суспільні) структури з відповідними повноваженнями для проведення його положень у життя.