Путін будує в Україні новий Чевенгур

Класик російської літератури створив образи "моторол" та "гів" ще в 30-х роках позаминулого століття. Ця порода людей була нікому незрозумІла...

Прочитаймо ще раз роман радянського письменника Андрія Платонова про страшний рай - «Чевенгур». Там революціонери,  як дві краплі води схожі на «моторол» та «гів», вбивали людей і водночас  вважати себе героями, а одурманений люд їм аплодував. Як же нам цей Чевенгур оминути, бо нині на окупованій частині Сходу жодних аргументів не хочуть слухати. Російське телебачення заразило народ бацилами описаної Андрієм Платоновим хвороби нового раю, коли хтось прийде і принесе манну небесну. 

Однак так буває лише в казках. Читайте класиків російської літератури. Дуже корисно для роздумів, якщо є бажання заглянути в майбутнє.

На Сході України нетривке перемир’я. Наступає час протверезіння. По обидві сторони лінії зіткнення ще не знають як жити далі.  У такі хвилини менше хочеться дивитися телебачення, а більше читати класиків. Один з них Андрій Платонов, письменник радянської доби, у  романі «Чевенгур» змалював край, дуже схожий на вотчину «моторол» та «гів».

Це дивне і нікому незрозуміле містечко стало полігон для експериментів  творців нового раю. Щоб життя було їдким, для гарного смаку в Чевенгурі організували трохи горя. Спочатку розстріляли буржуїв. Після розправи все одно не відчували поліпшення, тоді взялися за напівбуржуїв. Їх зібрали у натовп і вигнали в степ. Пролетарі  й прибулі на підмогу комуністи в Чевенгурі швидко доїдали харчові залишки буржуазії, виловлювали всіх курей, а далі харчувалися  лише рослинною їжею в степу. Вони ходили вулицями спорожнілого міста і очікували, що краще життя повинно саме прийти. Новий тип людей, блідих за виглядом і нетутешніх за обличчям,  був нікому незрозумілий.

Це картина з роману Андрія Платонова «Чевенгур», який в СРСР забороняли як їдку сатиру на радянський лад. Дивна порода творців нового раю нічого не робила, а лишень очікували, що все само вирішиться. Чевенгурцям байдуже, в якій країні живуть, які ідеали сповідують, лише би хтось прийшов і забезпечив їх харчами, а вони б очікували, коли щастя на них звалиться.

«Чевенгур» згадали неспроста. Ми всі нині обговорюємо болючу тему,  як повернути спокій на багатостраждальну землю Донбасу та Луганщини. Разом шукаємо аргументи, як переконати людей, що ми приречені жити поряд. 

Солдати відложили в сторону автомати і допомагають бідним селам підготовитися до зими. І все дивуються, як можна було так розвести народ. Спочатку його зробили бідним – таких бідних сіл більше ніде нема, а потім ще тішать новим Чевенгуром. 

Повоювали, помахали кулаками, розфігачили Донбас. Втратили друзів, рідних. Врізали по 100 грам. Витерли сльози. І знову вбивати?  Що зміниться? Ми приречені жити поряд. На іншу планету людей не вивезеш.

Світ змінився. Нині навіть сотку землі від сусіда не можна відтяпати, не те, щоб кусень держави відкусити. Ніхто не дозволить ділити країну. Це нині відчуваєш, коли спілкуєшся з місцевими жителями. Нарешті це після міжнародних економічних санкцій дійшло до Кремля.

Ігри, коли Росія надсилала Донецьку «смерчі» та «гради», а США  Києву –  антимінометні радари, закінчуються. Одним – отруту, а іншим – протиотруту. Вам – кремлівські подачки, нам – європейські кредити. Замість того, щоб мирно співіснувати і жити, ми оглядалися, а що нам пришлють. На подачках ще ніхто не розбагатів. Нарешті настає час протверезіння. Бачимо, що стало гірше, буде ще гірше, поки  не припинимо братовбивчу війну.

Де поділися ті, що вчора горланили як Донбас годує Україну. Нема! Втекли. Хто в Москву. Хто в Київ. Хто в Крим. Ми залишилися самі, наодинці зі своєю бідою і знищеними Донбасом.

Так, у нас є російськомовний Схід і українськомовний Захід. Але ми завжди говорили так, як хотіли. І нас завжди старалися пересварити.

У Німеччині теж є східні та західні землі. У США – північні і південні штати, які теж воювали між собою.  Схожі проблеми мали Італія, Великобританія, Бельгія. Та люди навчилися мирно співіснувати і не відгороджуватися парканами. Більше того, ніхто не намагається відтяпати кусень країни й приєднатися до заможнішого сусіда. Ніде й ніколи. Це шлях в нікуди. Прислухаємося, що з цього приводжу каже російський письменник Віктор Єрофієв: «Сейчас мир находится на грани новой технологической революции, переходит от нефти к новым возобновляемым источникам энергии. Очень скоро Европа, Китай и многие другие сократят потребление нефти и газа. Россия к этому совершенно не готова и останется ни с чем».

Тому виникає закономірне питання: а коли в Росії стане гірше, куди побіжемо?

Давайте по-іншому глянемо на проблему Сходу та Заходу України. Це дві сили, які врівноважують одна одну, не дають змоги розвиватися крайнощам. Змушують нас конкурувати і змагатися на економічному поприщі, щоб наш народ жив краще.

Після пережитого мають настати інші часи, коли Схід і Захід  доповнюватимуть одне одного.

Невже ми не зрозуміли, якби Путін хотів загарбати Донбас і приєднати до Росії, не випалював би його землю. Путіну не потрібні ні Донецьк, ні Луганськ. Йому потрібен слабкий і бідний сусід. Тому він шле ешелони снарядів нищити українську землю, бо сильна і заможна Україна – найбільший страх для Росії.

І нам не потрібно плакати, що ми – Схід і Захід – різні ментально, економічно. Ми приречені жити разом, бо сусідів не вибирають.

Постріляли, повоювали і побачили, що на жорстокості рай не збудуєш.

- Тобі скромнішим треба бути, і не забувай, звідки годуєшся? – Саме так нагадав лідеру «ДНР» Олександрові Захарченку під час телефонної розмови помічник президента Росії. Спробував ватажок комусь з великими зірками заперечити і отримав ляпас. Ось така «влада» нині на Донбасі. Що накажуть з Кремля, те зроблять.  За вказівкою Путіна створюють для українців новий Чевенгур.

Росія завжди, щоб об'єднати свій народ, вишукувала зовнішнього ворога, який нібито заважає їй нормально жити. З ким тільки не воювали у час холодної війни.  Після того, як Бог забрав розум, пішли «градами» на Україну, а в усьому винять американців.

Про щоб ми нині не говорили, все впирається в нашого сусіда.  Поки лідери бойовиків будуть підгодуватися в Кремлі, ніякого миру не чекаймо. Все як у жахливій казці, де баба Яга завжди проти. А чому? А тому, що недалекоглядні політики вклали у вуха царя-батюшки нісенітницю, що Росія без України розповзеться як картковий будиночок. Невже все так погано. Росія проживе і без українців, якщо, звичайно, зміниться і створить конкурентноздатну економіку, а не сировинний придаток до Європи.