Шість днів в полоні Криму

Мої відчуття і атмосфера, люди і ситуації, дорога і «труднощі» окупації – в цій розповіді. Розповіді про мої шість днів в Криму.

Бюджет.

Їхала я в гості до друзів, на їжу і житло не витрачалась. Тижнева поїздка з дорогою обійшлася мені у 600 грн і 5000 рублів.

Транспорт.

Якщо спитати в Гугл «маршрутки Україна –Крим» найчастіше випадають посилання на сторінки ВКонтакті. Саме там, в групах «Чонгар», «Перевозки в Крым» та подібних, перевізники розміщують розклади маршрутів, а прості люди оголошення про пошук попутників.

Я просто написала у вайбер перевізнику і одразу забронювала місце в мікроавтобусі Херсон-Севастополь. Для тих, хто їде з Києва херсонським нічним потягом, графіки збігаються. Ще й залишається час випити кави або потрапити під дощ, як в моєму випадку.  

Поїзд Київ-Херсон – 120 грн (плацкарт) і 250 купе 20.48 – 8.50

Маршрутка Херсон-Севастополь – 400 грн 10.00 – 17.00

Кава, випічка в дорозі – 60 грн.

= 600 грн – ось куди пішов весь гривневий бюджет

Лайфхак. Якщо не встигнете поміняти гривні на рублі – на кордоні по обидва боки стоять звичні «міняли». Так, курс не вигідний, але на крайній випадок без рублів ви не залишитесь.

Кордон.

Існує 2 шляхи в Крим. Через Чонгар і через Армянськ. В Армянську найкоротша буферна зона – 800 м (якщо пішки іти – найбільш реально). Перехід кордону або на машині, або пішки, маршрутки з людьми не пропускають. Недавно з’явився прямий автобус, коштує 1000 грн. (3000 рублів), прямує з Києва до Сімферополя.

Я ж їхала екстремально.  Рюкзак, сумка і коробка з дитячим самокатом – можу 800 метрів і пішки пройтись!  З поїзда Київ-Херсон пересідаю на вранішню маршрутку до Севастополя.

За ці гроші мене мають довезти до місця призначення о 17.00 цього ж дня. Але на кордоні водій залишається по цей бік, чекаючи на таких самих подорожуючих з Криму в Україну, а ми йдемо проходити паспортний контроль самостійно. Водій, або адміністратор просто  дає вказівки, на яку маршрутку сідати після кордону – у нас Рено Трафік.

Паспортний контроль.

Це вже дійсно смішно. І та і інша сторони прекрасно знають, що український паспорт з кримською пропискою – запасний. Люди залишили його після отримання російського, щоб їздити в Україну. Тобто такі собі зрадники Росії – прикидаються українцями. :) Але треба сказати, часто  чіпляються до цих «подвійних» громадян, особливо росіяни. Погане фото, стара обкладинка, візи. До речі, людям з українськими паспортами не потрібно заповнювати міграційну карту, якщо у них кримська прописка. Всім іншим – потрібно, що я і зробила.

Хм, або міграційки викликають повагу, або мені просто попався приємний хлопець прикордонник. Навіть здалося, що посміхнувся, коли я намагалася з усієї сили робити серйозно-нудне обличчя, аби походити на себе 16-тирічну в паспорті. Приємною несподіванкою стало й те, що мої сумки не стали перевіряти, хоча попереджали про особливу прискіпливість російських перевіряючих. Мені ж просто показали на вихід і сказали рази три, напевно, «Идите!» (я ж не повірила своєму щастю, поставила сумки на стіл для перевірки, кліпала на них очима).

Підслухано на кордоні Україна-Крим.

Одного чоловіка не пропустили з коньяком, так він випив всю пляшку прямо перед кордоном (хоча до 0.7 провозити, кажуть, можна).

*** 

На блок-пості Правого сектора кремезний чоловік в арафатці:

-          Есть сигареты, водка?

-          Нет.

-          Дайте прощупаю сумки. (Похолола. Думаю, оце я б літр самбуки зараз везла..)

-  **

Не пропустили з салом. Чоловік кидав його через огорожу людям, що їхали назад, в Україну:

-          Візьміть сало! Добре сало!

 ***

Діалог:

-          Что в сумке?

-          Та що. Картопля, цибуля.. консервація.

-          ...

-          Ось смородинове варення. Додому їду.

 ***

 Наші до сумок не чіпляються, але з паспортами строго. При мені українські прикордонники не випустили з Криму чоловіка з російським паспортом. Якщо не в’їжджав – тоді як виїжджаєш? Через Ростов не катить – незаконний перетин окупованої території.  

Мені на кордоні назад в Україну наш:

-          Куди їдете?

-          Додому.

-          Це куди?

-          В Київ.

-          В Нікополі давно були? (прописка)

-          Ем.. у серпні, здається.

Це був мій найдовший діалог з прикордонником у цій поїздці.

Перші враження.

І ось він – Севастополь, навіть і не назвеш його «воно - місто», тільки мужик, тільки герой. І справді, все тут, від величезної кількості пам’ятників до атмосфери в транспорті - це якась навіть гіпертрофована гордість за своє місто.

Звичайно, велика кількість триколорів спочатку дратувала, але так само багато і радянської символіки. До того ж, допомагав метод перестановки додатків. Бачиш на воротах російський герб – уявляєш, чи міг би бути тризуб на воротах в Києві? Міг би. Через два дні попустило.

Севастополь – красива горда пташка. У повітрі носиться такий собі піднесений настрій, в транспорті люди мало не деруться, щоб поступитися місцем молодій мамі. Бабусі стоять тільки у крайньому випадку, коли через хворобу важко сидіти. Уникають штовхатися (я реально відчувала себе слоном) і навіть в переповненому салоні маршрутки севастопольці примудряються прослизнути так, щоб не дай Боже не зачепити сумкою оточуючих. А одного хлопця напідпитку, якого я побачила якось ввечері, мало не вигнав з тролейбусу сам водій. Попередивши його про це через гучномовець, звичайно. Інтелігенти.

Вартість проїзду  в усіх маршрутках Криму недавно стала фіксована – 12 рублів, в тролейбусах – 7.

Розмовляла я переважно російською мовою. Але пару разів їздили вдвох з подругою і між собою балакали українською. (Звичайно, я й сама хотіла поекспериментувати, але вдвох не так страшно). Отже, повна маршрутка. Тиша. Ми згадуємо, що треба не проґавити свою зупинку. Клянусь, на питання , чи скоро нам виходити, нам відповіло пів маршрутки. Одна жінка сказала, що теж там виходить і потім пару разів то одна то інша нагадували «через одну», «следующая ваша».  Потім друзі розказали, що на українську мову реагують спокійно, але 2 роки тому могли нарватися на агресію.

Продукти і магазини.

Зі знайомих марок побачила Єву, Комфі, Фокстрот, Ельдорадо, заправки Окко та WOG, а от українських продуктових мереж не зустріла. Замість АТБ тепер магазини «Лідер», з великих – Велмарт і Ашан (у Сімферополі). Продуктів на полицях теж мало знайомих. Багато кубанських, але є і кримські. Місцеві продукти особливою якістю похвалитися не можуть, тому люди воліють купувати товари з материка. Ну і продовжують завозити (або черпають зі старих запасів) Морщинську, Миргородську, Бонакву, пиво Оболонь.   

На деякі групи товарів ціни дійсно вищі за київські, але не набагато. Для прикладу напишу декілька товарів і цін, які бачила на власні очі.

 0,5 Бехеровки – 1000 руб

Пиво – 50-70 руб

Мандарини – 65 руб

Перепелині яйця – 40 руб

Зелень – 10 руб

Глазуровані сирочки – 15 руб

М’ясо – 250-260 руб

Пахлава 1шт – 25 руб

Торт – десь 250 руб

Люди

По моїх відчуттях, кримчанам дуже спокійно.

Так, їх починає напружувати велика кількість переселенців з Донбасу, не подобається кримська влада та місцева корупція, прокурор та підвищення цін. Але люди живуть на своїй рідній землі і люблять її. Дійсно люблять. І дійсно живуть спокійно.

Є ті хто вважає отримання російського паспорту відновленою справедливістю, є ті, хто потай називає його «посвідченням москаля». а є ті, що просто люблять це море, ці гори, цей витканий бурштиновими нитками осінній Крим.