Засинай, Україно...

На східному фронті Європи без змін. Другий рік поспіль.

Кажуть, що бізнесмени не люблять галасу. Так воно і є. Нинішня ситуація в Україні – кращий тому доказ. Ми мовчки, майже безапеляційно, приймаємо будь-які рішення згори, затверджуємо нові стандарти та із захопленням спостерігаємо за змінами, реформами, перетвореннями нашої країни. Ми так само мовчки змінюємо вектор зовнішньої політики з російської колії на західний напрямок. Мовчить Україна навіть після найпровальніших за явкою місцевих виборів, результати яких майже тиждень залишаються таємницею для урядовців та звичайних громадян. Країна звикла, наче мати-героїня сприймати усе, що відбувається, відсторонено: дивитися на численні арешти та обшуки, відкриття та закриття міністерств, шалену популярність та стрімке падіння авторитету радикальних партій, врешті-решт не вимагати привселюдного розгляду «зітлілих справ» Майдану та віддати Крим так, наче він ніколи нам і не належав. Усе відбувається мовчки. Ми просто обираємо нові курорти для відпочинку, просто вчимося «жити по-новому», як це і обіцяв колись Президент, звикаємо до нових цін на продтовари та рахунків за опалення.

А де ж суто українське обурення? Чому мільйони людей не зважають на такі разючі зміни за менш ніж два року? Коли прокинеться войовничий дух у «втомленої нації»? Можливо, люди просто звикли до повідомлень про чергове подорожчання, смертельне ДТП та чиновника-хабарника. Колись вогник надії згасає навіть у воїнів.

Центр Києва. 31 серпня. Майже 200 постраждалих унаслідок сутички між правоохоронцями та протестувальниками. Закон про децентралізацію. Кинута граната посеред столиці.

І що з того? Забуто, відкинуто, пережито. Будуть нові герої і нові вороги, яких нам запропонують «незаангажовані» медіа.  Вони, до речі, грають чи не найпершу скрипку у становленні супергероїв та остаточному знищенні старих ідолів. Вони давно стали для України прокурорами та суддями у ляльковому театрі, де перемагає вплив, маніпуляція, статки.

Результати виборів ще покажуть своїх героїв, але українці краще за результати екзит-полів  та соцопитувань знають, хто переможе цьогоріч. Затишшя після виборів – продовження майже дворічної тиші, спонсором якої є Президент. Він не проводить масштабних соціальних проектів, мало говорить і, власне, мало що робить. З передвиборчих обіцянок збулись хіба що магічні ритуали: повного перезавантаження влади не відбулось (команди Коломойського та Ахметова -  кращий доказ), прозора структура ЗМІ  - це, скоріше за все, рожеві мрії, збільшення соцвиплат – теж не український варіант (ми в усьому любимо прикриватися «воєнною ковдрою»). Вона теж нам тільки у снах видніється, бо мирного врегулювання ситуації на Донбасі, так само як і обіцяного «жити у безпеці» не настало. Можливо, просто зарано?

Втім, популярність Порошенка не порівняти з популярністю Путіна.  Як і в Росії, нам не варто очікувати на громадське невдоволення чи «Майдан 3.0», про який так люблять говорити опозиціонери, бо має пройти років зо 10, поки ми забудемо про смерті на Майдані та загиблих студентів на фронті, поки почнемо щось змінювати, на жаль, за звичною процедурою революції.