Мейнстрім по-дніпропетровськи

Незважаючи на політичні тренди та зміну українського владного ландшафту, в країні все ще залишилися регіони «old school», які продовжують підтримувати повалених ідолів.

Одночасно з розгортанням війни на Сході, більшість українських міст та селищ квапилися змінити свою «політприналежність» та сповідувати «нових божків». Чи не найбільший подив викликала свого часу Дніпропетровщина, яка приязно зустріла не лише прихід  до влади партій на кшталт «Фронту змін» та «БПП», а й активно брала участь у підготовці патріотичної молоді, що рішучо йтиме на передову. Тоді підконтрольна Коломойському область не те, що не чинила спротив, а, навпаки, завзято підтримувала повалення Леніна та перейменування вулиць та проспектів.

Серед можновладців не було сумнівів щодо настроїв дніпропетровців та їх підтримки у подальшому розгортанні національного піднесення, пізніше названого «революцією гідності». Тому несподіванкою для всіх став рішучий спротив мешканців міста проти перейменування його на Дніпроград, Дніпро, Січеслав або що, після прийняття Президентом закону про декомунізацію. Неодноразові голосування на сайті міста підтверджували цілком чітку позицію містян, які готові щось змінити лише на словах, але аж ніяк не на папері. Це і був перший дзвоник для тих, хто зараз біля керма, хоч багато хто з політиків любить приписувати таку зміну позицій втечі Коломойського, який, нібито, тримав місто у лабетах.

Набагато цікавіша історія розгортається у регіоні зараз, напередодні місцевих виборів. Колишній корінний дніпропетровець Геннадій Корбан, який вже встиг проявити себе на «чернігівському дефіле», тепер бореться за посаду міського голови «матері міст Руських» від «УКРОПа». Тому серед міських акул залишилося не так багато претендентів на ласий шматок. Тут, як і загалом по Україні, чекають на протистояння «свій-чужий», яке може значною мірою здивувати політичну еліту країни (яка, будемо відвертими, за останні три роки майже не опікувалася долею регіону). Крім того, інтерес до місцевих виборів наразі набагато вищий, аніж три чи чотири роки тому, оскільки Україна стоїть на порозі прийняття закону про децентралізацію, відтак, фінансова зацікавленість кандидатів зростає у рази. І якщо за результатами минулих виборів однозначну перевагу отримала «Партія регіонів», набравши 40,5% голосів, то більшість експертів очікують зміни позицій тепер вже опозиційників та перемогу «коаліційних коників», що аж ніяк не відповідає реальному станові речей. Численні соціологічні дослідження доводять, що лідерство у регіоні, як і раніше, належить  Опозиційному блокові, із значним відривом за ним йдуть «БПП» та «УКРОП», а потім – «Батьківщина», рейтинг якої не дотягує до позначки у 10% виборців. Крім того, цьогорічні вибори – перші, у яких не беруть участь комуністи. До слова кажучи, прихильники цих «лівих сил» присутні і на Дніпропетровщині, відтак через рішення Мін’юсту частина виборців просто позбавлена права голосу. Разом з тим, знаючи електорат регіону, цілком можливо, що крісло міського голови тут, врешті-решт, отримає старий і вже знайомий для дніпропетровців Вілкул з опоблоку, залишивши позаду Краснова з його соцполітикою та Філатова з сотнями білбордів, що заполонили місто та обіцянками про українську армію, якій не буде рівних в Європі вже за 5 років. 

От і виходить, що дворічні революційні події в Україні  не надто змінили вподобання регіону, який завжди підтримував дещо інших політиків, ніж Центр та Захід. Виявляється, що площа Героїв Майдану, жовто-сині паркани та добровольчі батальйони - це лише один бік медалі, саме той, який люблять показувати столичні журналісти, звітуючи про розквіт регіонів та вічний спокій, а надто –  «всевладні політики», що інкрустують свої передвиборчі ролики популістськими заявами  на фоні заводу імені Петровського чи (як було колись) шахти імені Засядька.  Разом з тим, на параді 9 травня Дніпропетровськ радо вітав два марші: один з жовто-синім прапором та новою блакитною стрічкою та другий – з георгіївським полотнищем та щорічною акцією «Безсмертний полк». На площі школярі одночасно вітали Героїв Небесної Сотні, ветеранів ВОВ та ветеранів АТО.

Тепер Дніпропетровщина, як і Стамбул, - місто контрастів, настрої мешканців якого вкрай важко передбачити журналістам, досвідченим політологам та й самим містянам.  Ось чому політичним гравцям вкрай важливо проводити політику на місцях, враховуючи не лише настрої Києва та його околиць, а й інших регіонів України, які, схоже, живуть своїм життям та обирають своїх кумирів. Бо, одночасно з хрещенням Русі та побудовою Софії Київської, десь у Переяславі ще досі поклоняються Перуну та ввечері збираються родиною коло жертовника. Будемо сподіватися, що й на Дніпропетровщині незабаром з’явиться свій храм і єдиний Бог, а поки  показником довіри регіону до влади стануть результати прийдешніх виборів, і добре, якщо вони влаштують і керманичів, і містян.