Бабин Яр: трагедія України

За роки окупації у Києві було розстріляно тисячі мирних людей

Сорокові роки, що прийшли на зміну кривавим и голодним тридцятим, пройшлися по Україні безжалісним катком убивств і мордувань - як від рік НКВС-ників, так і нацистів. 

29 вересня 1941 року в окупованому нацистами Києві в Бабиному Яру почались масові розстріли мирного населення міста - за два дні було вбито 33 771 тисячі євреїв (не рахуючи дітей до 3-х років, яких розстрілювали, але не рахували).

Німецька армія окупувала Київ 19 вересня і з наступного дня спеціальні підрозділи СС почали підготовку виконання наказу Гітлера про знищення усіх євреїв і радянських офіційних осіб. Перший розстріл відбувся 27 вересня — були знищені 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка знаходилась поблизу Бабиного Яру. Цього ж дня німецьким комендантом міста було видано наказ усім євреям разом з речами з'явитись 29 вересня з документами і цінними речами в збірний пункт біля Бабиного Яру для евакуації.

Зранку 29 вересня понад 30 тисяч євреїв прибули на північну околицю Києва невеликими групами. Їх розстрілювали по 30-40 чоловік і скидали в рів. Після того як він наповнювався 2-3 рядами тіл, мертвих присипали землею. За два дні у Бабиному Яру зондеркомандою 4а під командуванням штандартенфюрера Пауля Блобеля і за підтримки двох підрозділів полку поліції «Південь» було розстріляно 33 771 чоловік. Наступні розстріли євреїв відбулись 1, 2, 8 і 11 жовтня 1941 року.

Згодом від рук нацистів у Києві загинула група українських націоналістів на чолі з Романом Бідою. У середині грудня 1941-го було заарештовано групу працівників редакції газети "Українське Слово" Івана Рогача, Петра Олійника, Ярослава Оршана-Чемиринського, І. Кошика, Яківа Шумедлу.

В очікуванні наступних арештів керівництво ОУН в Києві вирішує відправити із столиці "засвічених" членів ОУН, зокрема Олену Телігу. Однак поетеса навідріз відмовилася покидати Київ: "Я вдруге з Києва не виїду", - категорично заявила вона, оскільки була переконана, що не має права покидати своїх друзів. 

На початку лютого 1942 року прокотилася нова хвиля арештів і розстрілів. У Бабиному Яру знайшли свою смерть Олена Теліга та її чоловік Михайло Теліга. Там також поховані тіла поета-закарпатця Івана Ірлявського, Івана Кошика, професора Гупала.

Від рук німецьких окупантів гинуть інженери Романів та Сиченко, проректор Київської політехніки, учасник визвольних змагань 1917-1919 років Тодот Черидниченко. Голову Київської облспоживспілки Бондаренка німці розстріляли разом з дружиною та дітьми.

Лицарською смертю загинув провідний член ОУН Домазар-Діброва, який на стіні камери Лукянівської в'язниці кров'ю написав: "Спливаю кров'ю - але не зраджу тайни друзів".

Загалом у Бабиному Яру розстріляно 621 особу - членів ОУН. Тут загинули міський голова Києва В. П. Багазій, голови районних управ міста: професор Махиня, Євген Форостівський з дружиною, Рудь, Чверда, інженер Романов, професор Лазорко.

Протягом 1941-43 років у Бабиному Яру було розстріляно 100 матросів Дніпровського загону Пінської воєнної флотилії, знищено 5 циганських таборів. 

За різними оцінками, за три роки у Бабиному Яру було розстріляно від 70 000 до 200 000 чоловік. Крім того, у Сирецькому концтаборі, де утримувались колишні комуністичні активісти, підпильники і військовополонені, за роки війни загинуло більше 25 тисяч осіб.

Нацизм знищував на своєму шляху все, що не збиралося йому підкорятися. Втім, про загибель українських повстанців радянська влада, яка за жорстокістю не поступалася фашистській Німеччині, ніколи не розказувала. Про героїчну смерть діячів, які загинули за волю України, стало відомо лише в останні десятиліття.