Новини для людини

Посилання на кілька останніх новин та оповідь про те, як вони торкаються особисто мене

Наш Всесвіт змінюється. Змінюються галактики, зорі, планети і таке інше. Про зміни на нашій планеті часто пишуть у новинах. Багатьом людям цікаво крізь новини стежити за змінами на рідній планеті. Але чи багато людей зголосяться стати частиною змін про які повідомляють у засобах масової інформації, чи хтось захоче змінюватися під впливом навколишнього середовища?
Я бажаю навести посилання на кілька останніх новин та розповісти про те, як вони торкаються особисто мене.

Новини про Мар'їнку

( http://korrespondent.net/Default.aspx?page_id=60&lang=ru&stx=%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%8C%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B0&roi=0&st=1 )
Ще 15 років тому я не мав жодних відомостей про цей населений пункт, хіба-що я знав, що він існує на Україні. 10 років тому я одружився на дівчині, що народилася та виросла у Мар'їнці, тоді я дізнався дещо більше про цей районний центр біля Донецька.
Взагалі то за законами України Мар'їнка не мала бути райцентром. Це з'ясовувалося під час останнього Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Тоді виявилося, що реальна кількість мешканців міста (десь біля 8 000 осіб) менша за якісь там нормативи для районного центру (у 10 000). Через закриття шахт та скорочення робочих місць у регіоні, населення роз'їхалося на заробітки та на постійне проживання по більш заможних регіонах України, а дехто у пошуках кращої долі поїхав за (західний або східний) кордон. Але небажання керівництва району змінювати “тепле місце” проживання та довідник Стеля допомогли збільшити кількість мешканців Мар'їнки до 15 000 осіб, а отож нічого не змінилося.
Мені самому довелося бувати там декілька разів. І хоча вперше мені було дещо лячно їхати до “бандитського регіону”, але ані стрілянини на вулицях, ані людей зі зброєю, ані закликів щодо озброєної непокори владі Києва я жодного разу не бачив, а не скаржився на владу взагалі тоді лише ледачій . Так, там дехто розмовляв російською мовою, а дехто балакав на суржику, проте більшість вимовляла навіть російські слова з “ г ” і не вживала “ ґ ”. Так, за багатьма переказами, на Західній Україні їх називали “східняками” і не приймали за “своїх”, але в Росії їх так само сприймали як чужинців і кликали “хохлами” та “панаєхавшимі”.
У 2012 у Донецьку, так само як і по всій Україні, люди вболівали за нашу збірну з футболу, скрізь було видно жовто-сині прапори та жовто-синю фанатську символіку. Але щось жахливе сталося у 2013-2014 роках. Хтось у прагненні дістати “Золоте Руно” за навчанням “колхідської царівни” жбурнув каменюку, і воїни, що народилися братами, почали вбивати один одного. Хтось за давньою тезою “divide et impera” приніс на наші землі “Яблуко Розбрату” для “Καλλίστῃ”, та почалася антитерористична операція довжиною у людські життя.
Теща та тесть який час ховалися від обстрілів по підвалах, з яких складно зрозуміти хто та звідки знищує мирних людей, а потім кинули своє нажите за життя майно напризволяще та приїхали до нас.
У великій частині англомовного інтернету кажуть про бомбування України злочинцями зі сходу, а у російськомовному інтернеті більшість звинувачень спрямована на адресу заходу. За моєю особистою думкою істина не чорна і не біла, а сіра — десь посередині. Але злочини, які кояться на землі “у краю” мабуть мало кого турбують, бо ніхто не розслідує вбивства та пограбування, і за них нікого не було засуджено до в'язниці.

Новини про Н'ютона

( http://korrespondent.net/Default.aspx?page_id=60&lang=ru&isd=1&roi=ukraine&tp=0&st=1&stx=ньютона&y= )
Здавалося б — які новини про стародавнього англійського вченого міг дістати колишній викладач фізики, який, за примхою долі, мешкає на околиці міста на вулиці, що названа на честь фізика? Але трапилося лихо.
Зазвичай на Україні житло з околиці міста не є надто коштовним, безпечним та престижним, може саме тому тут знаходять дешеві квартири люди похилого віку, інваліди (яка я), бідні молоді родини із малими дітьми, колишні/майбутні ув'язнені і таке інше. Відповідно і правоохоронці не часто по-одинці з'являються у нас, бо ризик від підтримання закону ціною здоров'я та життя не виправдовується можливими відкупними. Частіше приїздять групами, коли щось лихе трапляється і швиденько їдуть далі.
Проте минулої п'ятниці комусь остогидло питання: “Смогу ли я переступить или не смогу! Осмелюсь ли нагнуться и взять или нет?”, і він ціною безневинних людських життів вирішив з'ясувати “Тварь ли я дрожащая или право имею...”
Того дня, як і будь якого іншого робочого, я прокинувся о шостій, попорався по квартирі та десь о пів на восьму, ще заспаний, пішов на роботу. І лише через деякий час на роботі я з інтернету дізнався про зухвале пограбування із вбивством поштарів (поштове відділення знаходиться саме в моєму будинку) та про втрату грошей, які везли для пенсіонерів та для молодих батьків. Ввечері я повертався до дому — біля нас було багато молодиків у формі та у цивільному одязі — які з'ясовували подробиці злочину. І хоча зараз скрізь на районі розклеїли листівки із прикметами та портретом бандита, вочевидь, обличчя його без маски ніхто не бачив, і швидко його не знайдуть.
Поруч із місцем злочину знаходиться дитячий майданчик, на якому зазвичай гуляє багато батьків із дітьми. Сьогодні, ідучи на роботу, я не помітив там нікого, може, бо ще був ранок, може, бо нахмарювало та починався дощ, а може люди налякані злочином.

Ще вчора новини про Н'ютона мали стати останніми в моїй оповіді про те, що стосується мене особисто, проте...

Новини про ХТЗ — Харківський тракторний завод

( http://interfax.com.ua/news/general/277661.html )
Я народився і ріс на заводському районі, який у місцевих зветься за назвою заводу — ХТЗ. Моя мати (земля їй пухом) більшу частину життя пропрацювала у школі, “заводом-шефом” якої був ХТЗ. Мій батько і зараз працює на ХТЗ.
Останнім часом ХТЗ зазнав змін разом із містом та з країною, де він знаходиться. Його товарообіг (що, як і в багатьох східноукраїнських підприємств, пролягав через територію східного сусіда) різко скоротився, що викликало скорочення виробництва. Невідомі з прихованими обличчями та невідомою метою знищують пам'ять про борців із “Великою Російською Імперією” ( http://korrespondent.net/ukraine/3502754-na-khtz-snos-pamiatnyka-ordzhonykydze-nazvaly-plevkom-v-ystoryui-ukrayny ). Так ще і дехто прагне заволодіти заводом, його територією та майном, під прикриттям звинувачень колись містоформуючого підприємства у злочинному виробництві та постачанні зброї до зони АТО.
Для мене такі звинувачення є вочевидь вигадками, створеними із корисною митою. Бо, як мені розповідає батько, як я знаю з інших місцевих джерел, за останні 2 роки підприємство зазнало значних скорочень кадрів. Люди, що залишились працювати, зазвичай пенсійного віку і дуже часто змушені брати “відпустку за власний” рахунок, бо нема замовлень, а відповідно нема роботи (чомусь стало модним і патріотичним привозити на українські лани закордонного — західного чи білоруського — виробництва трактори, замість рідних — українських).
Певна річ, що за часів Країни Рад багато заводів та фабрик були готові задовольняти потреби військових, проте вже багато років на ХТЗ не виробляли нічого військового, а вогнепальний обладунок та двигуни для військової техніки тут і не виробляли.
Тож, мабуть, хтось зазіхає на ХТЗ, і не на застаріле обладнання, яке з давніх давен не оновлювалося, а на величезні приміщення та території заводу у місті-мільйоннику.
Хоча, може тут і нема нічого страшного — бо така вже традиція новітньої історії України — зміна власників нерухомості шляхом “наїздів” та “рейдерських захоплень”?