Зустріч з мрією
Ішов я полем українським, чистим –
Село, тополі, вічний краєвид.
І раптом жінка гарна, у намисті,
Та з’ясувалось, то був трансвестит.
Коло ріки зустрів я дві отари,
Ішла скотинка і здіймала пил,
І пастушки пасли вівець на пару,
І кожний з них пишавсь, що зоофіл.
В село зайшов я, і у кожній хаті,
Міцні як воли, горді мов орли,
Свідомі, працьовиті та завзяті,
Різноманітні збоченці жили.
А потім геї, десять чи п'ятнадцять,
(У них в районі був місцевий клюб)
До мене сильно стали залицяться,
Бо з’ясувалось, що я хлопцям люб.
І я тікав, тікав, хоча второпав,
Що досягли ми світлої мети,
Що і у нас нарешті тут Європа…
От, тільки б встигнути від підорів втекти.
* * *
Кошмар у блакитних тонах
Мені аж страшно уявляти,
Що стане в рідному краю,
Коли «блакитні» ті хлоп’ята
Навчать неправильно кохатись
Вкраїну милую мою.
Як бригадир Петро, рум’яний,
Зробивши «хімію» як бля,
Піде в колготочки убраний,
В гаю чекати Василя.
А той Василь листа напише:
«Петрусю, кицю, так би з’їв
Твої порепанії ніжки…»
А жінки, жінки, горе їм!
Живуть затурканії, тихо,
Ніхто їх вже не пригорне,
А головне, а головне –
Дітей не буде з того лиха,
І обезлюдніє наш край.
Не дай нам, Господи, не дай!
* * *
Потаємне
Я став боятись слова «друг»,
Бо стільки підорів навкруг…