Розстріляне відродження українства

Визвольна боротьба українців на початку ХХ ст. не закінчилась з проголошенням УРСР

Ми, українці, земля, де живемо, зветься Україна, чи вона під Російською державою, чи під Австрійською, чи хоч під Угорщиною. Бо хоч і ділять її кордони, хоч розірвана вона на шматки, але ж один народ, що її заселяє, з одною мовою, вдачею та звичаями.

Степан Рудницький

     1917 рік – українська чаша терпіння була переповнена. Якщо державність була вже давно втрачена, то культура виживала. А тепер і її майже знищили. Під приводом воєнної необхідності було заборонено діяльність «Просвіт», ліквідовано українську пресу та будь-які видання українською мовою.  Тоді вибухнула народна війна за свободу та незалежність, яка не обмежилась Центральною радою,  Гетьманатом та Директорією. Вона тривала до 1932 року, поки комуністичний режим  не почав винищувати українців голодом. Але повернемось у 1917 рік. Повалення царизму створило всі умови, аби українці вийшли на вулиці  своїх міст. 12 березня Петроград  - дванадцять тисяч осіб, 19 березня, Київ  - сто тисяч . Хвиля демонстрацій прокотилась всією Україною. 24 червня – перший несміливий універсал, який проголошував вільну Україну не одділяючись від Росії. І менше ніж через рік, 22 січня 1918 року Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною. І так крок за кроком формувалась нова держава на політичні карті світу. Але не варто забувати,що  російські «демократи» ніколи і не думали відпускати від себе безплатне донецьке вугілля, запорізьку залізну руду, нікопольський марганець, запорозьку та херсонську пшеницю та торгові порти Причорномор’я.

      Перевороти, часті зміни влади та воєнні дії , зовнішня агресія зі сторони Росії знову загнала Україну в російське ярмо. Але український народ і не думав миритись з цим. Більшовики призупинили український політичний рух, але народний рух – це був механізм, який працював на максимум. Не хотілось простому люду відступати, адже селянин до останнього боронитиме своє.  Україна стогнала від катувань чекістів.  Почались масові арешти та розстріли, які пізніше увійдуть в історію, як політичні репресії, геноцид українського народу. Україна опиралась. Прості українські хлопці йшли у ліс, де організовували загони та боролись з більшовиками.  Збереглось немало документів, де чекісти звітують про високий рівень бандитизму  в Україні. Ті бандити, а насправді патріоти свого краю, до останнього боролись з окупантом. Вони не полишали віри в те,що Україна все ж таки стане незалежною.

     Ця сторінка нашої історії довго приховувалась в архівах НКВД. І зовсім недавно вийшов історичний роман «Чорний ворон», де Василь Шкляр описує часи партизанської боротьби українців за рідну хату, село, державу. Вони героїчно боролись. Не даремно червоний терор уміло винищував все українське. Інтелігенція, цвіт нації була розстріляна. Пізніше літератори назвуть цей період розстріляним відродженням.

     Для того, аби не забувати, що було сто років тому, хто наші сусіди та яке на нас чекає майбутнє, якщо ми вдруге програємо, варто частіше згадувати цей період. Тому рекомендую відвідати київський «Меморіал» імені Василя Стуса, де є експозиція «Народна війна». Ви зможете на власні очі побачити кожен день  української боротьби, ознайомитись з цікавими документами та краще зрозуміти цей період. Адже підручник з історії України дуже поверхнево розкриває дану тему. Широкі маси повинні знати, що їхні діди та прадіди від сходу до заходу, від півночі до півдня проливали кров за єдину незалежну українську державу.