Якщо, дізнавшись про далеке горе,
Ти запитаєш, синку, лише те,
Чи загасили хвилю непокори,
А доля вбитих чи калік тобі пусте,
Якщо померлу дівчинку не шкода,
Бо та ходила не по тій землі,
Чи вийшла з «неприємного» народу,
А ти сидиш під дахом, у теплі
І пишеш друзям: «Добре, так і треба,
Таких дітей розчавлять всіх нехай,
Таким не треба жить під нашим небом».
Тоді…тоді, мій друже, пам’ятай:
Вважать себе ти можеш ким завгодно –
Чи патріотом, чи-то навпаки,
Чи суперменом, твердим і холодним,
Що із «компа» стріляє залюбки,
Чи вірним другом «гейського кохання»,
Чи лицарем, що боронить свій край.
Ти можеш все. Лише одне прохання:
Себе Людиною ти більше не вважай.