О, моя люба, рідна владо!
Для мене ти тепер святе.
Колись, убогий, безпорадний,
Писав про тебе щось не те.
Критикував я владні гілки,
І мав чимало гірких дум.
Повір, то все була помилка,
Що викликає в серці сум.
Коли ж такі нові закони,
І так твій зріс авторитет,
На честь твою ударю в дзвони!
Я – твій співець! Я – твій поет!
Чарівна! Мудра! Компліменти
Я відпускатиму щодня.
(Тільки не смійся) Компетентна!
І ще Красуня – «на коня».
Лише бентежить мене дума:
Хай змовкнуть всі, хто не праві,
Але ж в когось (сусіда, кума)
Протест лишиться в голові.
Це небезпечно, неетично,
Коли свою ховають суть.
От, як би так, демократично,
Усім у мозок зазирнуть!
Рентген думок – дає надію,
Або законом провести
Усім на лобі хірургію –
Рішучий метод і простий!
На це Європа не чичиркне,
Бо то твій, владо, вірний друг.
Ну, а народ…той скоро звикне,
Як він звика до інших мук.
І все ж повинен я, як другу,
Тобі сказати річ одну:
Що, як від рук твоїх хірургів
Увесь народ впаде в труну?
А владі без підлеглих важко,
Ще засміють чужі краї.
Ох, думи мої, з вами тяжко,
Ох, думи, думи, ви мої…
http://izvestia.kiev.ua/blog/81022