ОБВИНУВАЧЕНИЙ: «Я забезпечував зберігання «товару».

Записки дилетанта із залу суду

Воістину, якби не було такого інституту, як адвокатура, його треба було б вигадати. Тільки задля того, аби перевернути все з ніг на голову, з чорного зробити біле і навпаки, зі злочинця – прокурора і навпаки або ангела з крильми...

Я не буду протокольно чітким у своїх оцінках. Як простий громадянин, скажімо, як дилетант у судових справах і процесах просто поділюся своїми враженнями від завершального судового засідання по справі з добре відомими стриянам небезпечними відходами (невідомою речовиною), завезеними в наше місто. На слух я не запам’ятав ні прізвищ судді, ні адвокатші обвинуваченого Симоненка, ні інших дійових осіб, які називалися в ході засідання. Мене зацікавила сама тенденція здійснюваного правосуддя.

Це ж треба так вміти використовувати казуістику юридичної лексики і визначень, статей, параграфів, частин і пунктів усіх наявних в Україні кодексів – кримінальних, цивільних, процесуальних і т.д. і т.п., аби шкідливі невідомі речовини зі Сколівської,14 у Стрию перетворити в «товар», а тих, хто його виявив, звинуватити у перешкоджанні його належної «утилізації», правильному захороненню! Складається таке враження, що ці всі кодекси і статті приймалися самими явними чи потенційними злочинцями з відповідними мандатами державотворців. Під себе і на далеку перспективу. Чи й не тому у нас останнім часом неможливо нікого з них притягнути до відповідальності?!

Але повернімося до наших «баранів». Перший висновок, який я виніс із цього судового засідання: адвокатша може собою пишатися – вона чесно відробила свої «срібники». До речі, ви ніколи не замислювалися, чому так важко і складно йде захист дійсно невинних, але обвинувачуваних у чомусь, людей і так легко адвокати домагаються виправдання або смішного покарання для своїх підопічних – явних порушників Закону? Бо з невинних нічого не візьмеш, у них, як правило, грошей немає. На відміну від другої категорії. Як кажуть, нічого особистого – просто бізнес. Ось так і виявився обвинувачений Симоненко зі слів адвокатші мало не ангелом, якого разом із причетними до нічного поховання відходів Нагірняком, Андрушком та іншими невідомі в балаклавах мало не «закатували» до смерті. Ну а те, що деякі люди потерпіли від запаху аміаку та інших хімреакцій навколо двох котлованів із мішками тієї речовини, то самі винні: немає чого вештатися чужою складською територією. Навіть якщо вона й недалеко від житла. Та й взагалі, де сьогоднішні (на момент засідання!) аналізи грунту і речовини, які б доводили, що вони станом на цей час отруєні чи шкідливі? Тобто на день засідання жодної шкоди ніхто не виявив. Та й яка може бути шкода, якщо ця земля не сільськогосподарського призначення, на ній нічого не вирощується! То в чому справа? Де тут злочин? Про який штраф у 200 неоподаткованих мінімумів і про яке відшкодування 202-х із гаком тисяч гривень громаді міста може йти мова?! Так і вийшло з того всього «грому» аж 3 тисячі гривень штрафу!

А «заощаджені» таким чином решта грошей хай стануть краще гонораром адвокатші. Як би і чим би від них не тхнуло! Для адвокатів, які свідомо, навіть всупереч власній совісті, захищають явних злочинців, гроші – це головне. А все решта – лірика...

Так само не має значення «запах» грошей і для нашого бізнесмена, земляка-стриянина, який погодився загадити своє місто, прийнявши на зберігання «товар» із Алчевська Луганської області. Хазяїна ж його знайти за відомих причин сьогодні проблематично. Ні наш горе-бізнесмен, ні адвокатша навіть не замислилися, чому це раптом якась луганська фірма згадала про далекий, аж на другому кінці України, Стрий, аби перевезти сюди «товар», щоб його тут «зарити»? Могла б це зробити, і значно дешевше, десь у себе під боком. Благо, там вільних і закинутих земель, копалень, кар’єрів, а віднедавна й воронок, вистачає! Так ні – за півтори-дві тисячі кілометрів знаходять жадібних стрияків, для яких гроші не пахнуть, і везуть сюди цей «товар». А може вони цей «бруд» з Росії вивезли – хто його знає?! І де гарантія, що знову не привезуть після такого покарання кінцевого адресата?

Не викликає в наших героїв – бізнесмена і його захисниці – жодного сумніву і час проведення операції «утилізації» цих мішків – поспіхом і серед ночі. Вночі ж, як відомо, добрі справи не роблять. Це – час виключно для злочинців, для роботи сатани і його служителів...

Як на мене, просто назріла нагальна потреба переглянути усі ці кодекси, спростити їх до формули «злочин – кара», відчистити від канцелярських штампів і юридичних «прес-форм» із казуістичним нанизуванням понять і визначень, аби люди чітко розуміли: винен – відповідай. Без усіляких відтінків і напів-тонів. І адвокатські гонорари тут не пройдуть! Як і «подяки» від них нечесним прокурорам і суддям. А поки що наша адвокатура в своїй переважній більшості – це інститут заробітчанства і підкупу. На жаль...