Слідами Хаджі-Мурата

Лев Толстой про російську агресію

І не має значення, де і коли відбувалися ці події. Змальована російським класиком картина тотожна з усіма «миротворчими» «визвольними», а по суті, загарбницькими акціями Російської імперії чи у 19-му, чи у 20-му, чи у 21-му столітті. Чи в Сибірському і Кримському ханствах, чи в Чечні позавчора, чи в Криму вчора, чи на Донбасі сьогодні. Зрештою, судіть самі.

«Вернувшись в свой аул, Садо нашёл свою саклю разрушенной: крыша была провалена, и дверь и столбы галерейки сожжены, и внутренность огажена. Сын же его, тот красивый, с блестящими глазами мальчик... был проткнут штыком в спину. Благообразная женщина... в разорванной на груди рубахе, открывавшей её старые, обвисшие груди, с распущенными волосами, стояла над сыном и царапала себе в кровь лицо и не переставая выла. Старик дед сидел у стены разваленной сакли и, строгая палочку, тупо смотрел перед собой. Он только что вернулся с своего пчельника. Бывшие там два стожка сена были сожжены; были поломаны и обожжены посаженные стариком и выхоженные абрикосовые и вишневые деревья и, главное, сожжены все улья с пчёлами. Вой женщин слышался во всех домах и на площади, куда были привезены ещё два тела. Малые дети ревели вместе с матерями. Ревела и голодная скотина, которой нечего было дать.

Фонтан был загажен, очевидно нарочно, так что воды нельзя было брать из него. Так же была загажена и мечеть...

Старики хозяева собрались на площади и, сидя на корточках, обсуждали своё положение. О ненависти к русским никто и не говорил. Чувство, которые испытывали все чеченцы от мала до велика, было сильнее ненависти. Это была не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков, было таким же естественным чувством, как чувство самосохранения». (Л.Н.Толстой, «Казаки. Хаджи-Мурат», М.1981, стр.256-258)

Коментарі, як кажуть у таких випадках, зайві. Як бачимо, нічого не змінилося в імперських амбіціях господаря Кремля «с времён Очаковских и покоренья Крыма». І кривавий почерк приборкання, тобто захисту «русского мира» в світі – той самий. Хіба що пам’ять про своїх колишніх вождів і кумирів у росіян взагалі вихолостили. Інакше вони б мали пам’ятати слова Маркса і Енгельса про те, що «не може бути вільним народ, який пригноблює інші народи». Слідом за Олександром Герценом Микола Чернишевський у своєму «Пролозі» прямо стверджував, що «великороси – це нація рабів. Від верху і до низу – усі раби».(«Пролог», 1949,стор.197)

Якщо шарлатан Распутін доконав наскрізь прогнилу Російську імперію і завершив повну моральну деградацію Росії царської, то шарлатан Путін розвалить остаточно Росію КГБістську і відправить її на задвірки світу. Якщо його вчасно не вдягнуть у гамівну сорочку свої ж, лише трішки далекоглядніші...