Перша російська революція і Україна

Як події в імперії вплинули на розвиток національно-визвольного руху в Україні

Так склалося життя Російської імперії, що початок революції був не минучим. Давно вже набридло, аж остогидло простому людові правління царя, хоч звісно чимало хто і славив його. Ось і 22 січня 1905 року прості робітники не витримали і очолювані священником Георгієм Гапоном та князем Ільніцким вирушили на багатотисячну мирну демонстрацію. Направлялися з петицією до царя, хотіли поліпшити свої життєві умови. Натомість – жахливий шум, крики, свинець у груди… Пізніше, події , що почалися цією ходою, назвуть Кривавою неділею.

Ця дата вважається початком першої російської революції. Аж надто швидко хвиля розбрату і невдоволення росіян докотилася й до України. Кривава неділя дала поштовх українцям до початку власного національно-визвольного руху. Першими зреагували на події в Петербурзі студенти-українці. Головна студентська рада перетворилася на Тимчасовий український революційний комітет, який уже 2 березня 1905 р. розповсюдив друковану відозву «До українського громадянства, студентства, робітництва і українських офіцерів у Петербурзі». Найбільше страйкарів у Харкові, Києві, Миколаєві, Одесі, Катеринославі (нинішній Дніпропетровськ). Перша половина жовтня була переповнена економічними та політичними гаслами.

Однією з найважливіших подій початку тієї революції сміливо можна назвати бунт  в Одеському порту на панцернику «Потьомкін». По тому армія перестала бути надійною опорою царського самодержавства. Ну а у витоків бунту стояли українці Григорій Вакуленчук та Опанас Матющенко.

Та осінь не стала доленосною. Мало що змінилося. Микола ІІ пішов на поступки, але ж вони були не значними. Хоча причиною цим поступкам багато в чому стали українці. Маніфест царя лише сприяв українському-національно визвольному рухові. Тоді відбулося чимало селянських повстань на європейській частині імперії, зокрема в Україні. Відбулися заколоти у 64 повітах. Один з найбільших виступів відбувся у грудні 1905 у селі Великі Сорочинці, що на Полтавщині. Воно було потоплене в крові регулярних донських козаків. Збунтували військові в Севастополі, Києві, Одесі, Білій Церкві, Харкові, Чернігові.

Ще влітку того ж таки року з ініціативи інтелігенції виникла Всеросійська селянська спілка. В Україні виникло чимало комітетів цієї спілки. Як робітники боролися за поліпшення умов своєї праці та свого життя, так прості селяни боролися за свою землю.

У самій гущі революційної боротьби опинилися українські партійні органи, власне політика країни взагалі. Особливих успіхів досягла Українська соціал-демократична спілка, котра працювала серед селян, залучивши багатьох з них у свої лави, спрямувавши до організованої боротьби. УСДРП теж вела активну боротьбу серед студентів, робітників та інтелігенції, зміцнившись за роки революції. Разом з Бундом вона утворила на Полтавщині загони самооборони від погромів, що чинили «чорні сотні». Утворився також в Україні «Союз автономістів». Що являв собою політичну організацію у Російській імперії в 1905-06, яка виступала за перебудову Росії на засадах національної автономії і федералізму.

Кульмінаційною точкою революції 1905 р. став загальний жовтневий політичний страйк. У ході виступу, в якому взяло участь 2 млн. робітників ,120 тисяч в Україні, страйкуючі почали створювати власні органи керівництва - Ради робітничих депутатів, що координували революційні дії. Під тиском робітників і селян Микола II змушений був піти на поступки і 17 жовтня видав «Маніфест», яким оголошував політичні свободи, 8-годинний робочий день і обіцяв скликати парламент - Державну Думу, обрану від представників усіх верств населення.

        Останнім спалахом революції стало грудневе збройне повстання робітників, що розпочалось у Москві. В Україні особливо запеклі збройні бої відбулись у середині грудняв Донбасі, головним чином, у Горлівці. Але донські козаки, жорстоко розправившись з робітниками, придушили його. Революція поступово пішла на спад, хоча країну потрясали виступи селян і страйки робітників ще до весни 1907 року.

Звісно, перша російська революція надала Україні чимало. А точніше те, що відбулося в її результаті. Ще на передодні в державі було точилася боротьба за легалізацію рідної мови. У зв’язку з цим, навіть, Церковний Синод дозволив перекладати Біблію українською, хоча і робив це з точки зору пропаганди православ’я.

І ліквідована заборона української мови стала каталізатором національно-визвольного руху. Тільки-но це сталося,  український рух став проникати в усі сфери життя і діяльності - у село, школи, культуру, економіку. Яскраве свідчення цьому - поширення кооперативних організацій.. У 1907 р. на Харківщині діяло 50 українських кооперативів, на Київщині - 193, на Поділлі - 200.У кожному місті відтепер легально існували громади, українські клуби, читальні. Заохочені загальним піднесенням, професори Микола Сумцов у Харкові та Олександр Грушевський в Одесі розпочали викладати україністику рідною мовою. У кінці 1905 - на початку 1906 p. по великих і малих містах України виникають «Просвіти». Перша «Просвіта» на Наддніпрянщині утворилась у кінці 1905 р. в Катеринославі - місті, що вже мало певні національні традиції. Саме тут Олександр Кониський з однодумцями вирішив заснувати у Львові Товариство імені Т. Шевченка, саме тут створив музей запорозького козацтва і поселився на постійне проживання видатний історик Січі Дмитро Яворницький. Він, разом з учнем В. Антоновича А. Синявським, місцевим істориком Василем Бідновим та з іншими діячами української культури, створили «Просвіту» й розпочали видавати її орган – газету «Добра порада».

Із часом Катеринославська «Просвіта» утворила близько десятка філій по селах губернії. В умовах колоніальної політики російської монархії діяльність «Просвіт» стала значним визвольним протестом, проявом прагнення народу до національної і культурної свободи.

Українська парламентська громада підготувала маніфест з вимогою автономії України з наміром зачитати його в Думі й добиватися здійснення. Але, у розпал розгортання роботи, цар розпустив парламент і Оголосив вибори до II Думи. На знак протесту проти дій уряду Миколи ІІ депутати виїхали до Виборгу і прийняли там ухвалу, спрямовану проти царського уряду. Під документом стояли підписи й українських послів. За це їх судили й позбавили права участі у виборах до II Думи. Вибори до неї пройшли теж у великому напруженні. Депутати від України й у ній утворили парламентську громаду з 47 чоловік, яка розпочала випуск газети «Рідна справа». У ній парламентарі пояснювали, що боротьба за кращу долю України є «рідною справою» всіх, хто в ній живе.

Парламентська громада II Думи створила комісію, котра підготувала низку законопроектів про введення української мови у школах, вузах, адміністративних установах, про відкриття українських кафедр, про автономію та місцеве самоуправління. Переляканий радикальністю депутатів II Думи, цар через 103 дні розі гнав і її, кардинально змінивши виборчий закон на користь поміщиків. У III і IV Думах уже не можна було творити української громади і боротись за якісь права України та українців, хоча й у них були депутати-українці.

Ось таким чином перша російська революція стала для України поштовхом до початку самореалізації. Припинення гніту було основною, навіть епохальною ,ідеєю українського народу. І він досяг чималих висот.