Микола Міхновський. Постать громадського діяча в історії України

Ким уславилася Україна?

Що за нація – українці? Чого варте слово цього народу, чого варта їхня думка, врешті-решт життя? Чому стільки галасу навколо звичайних собі людей? Чому при слові Україна прискорюється серцебиття кожного її мешканця, української діаспори?

За словами Дмитра Чижевського вся справа у нашому менталітеті. Ми емоційні, сентиментальні, психічно рухливі, а головне шануємо індивідуальну свободу. На багаті українські землі повсякчас зазіхали всі кому не ліньки. А тому працьовиті хлібороби часто бралися до зброї , ринулися в бій, ризикуючи власними життями аби лише захистити свою землю. Звідси у нас любов до Батьківщини, до свого, до рідного. Вона передається по крові, із покоління в покоління, і проривається тоді, коли національній свідомості загрожує небезпека. Любові до України завжди боялися ті, хто намагався її стримати, і, в той же час, сама ця любов не боялася нічого. Згадаймо лише славну добу козаччини, «розстріляне відродження», шістдесятників, Тараса Шевченка, Василя Стуса, Миколу Міхновського.

Кожна з цих подій чи постатей залишила свій, незримий звичному людському оку, але такий очевидний українцеві, слід. Кожен крок, кожнісіньке слово було для України,в її ім’я.

Життя держави на початку 20-го століття нічим не вирізнялося від попередніх років. Однак, тоді нація воювала за незалежність, тепер бореться за самобутність.  Наприкінці 19-го століття відбувається відмежування інтелігенції. Більш старших, поміркованих цікавила насамперед культурно-просвітницька діяльність, молодь натомість була захоплена ідеями соціалізму. Казна що, одним словом. І тут би не зрозуміло яким чином Україна духовно житиме далі, якби не поява нової течії.. Так пишуть історичні джерела: « Її започаткувала молода людина, студент, який відкрито кинув «божевільний» на той час заклик до державної самостійності української нації. Він сміливо почав проповідувати, що тільки шлях боротьби за здобуття державної самостійності є єдиним шляхом, на який мусить ступити український народ. Цією людиною був Микола Міхновський.»

І як би там не склалася доля простого люду, інтелігенції старшої чи молодшої, важливим кроком в історії, ба навіть в «житті», нині  уже суверенної держави, стала саме поява Миколи Міхновського. Отож, гадаю, варто чимчикувати далі просторами життєвих фактів визначного діяча аби пересвідчитись, що Україна його запам’ятала.

Київ. Для кожного молодика, чия нога ступає сюди вперше, місто стає своєрідним другом, порадником. На його пагорбах люди знаходять втіху та розраду. Його мрійлива оманливість затягує і змушує милуватися собою впродовж років. Та не для юного Миколи. Хоча сам він родом з Полтавщини і нове місто безперечно мало якийсь вплив на хлопця. Історія змовчує чи був для Міхновського Київ чимось особливим, чи ні, чи підбурило місто його до дій, чи ні, однак він стає членом і головним ідеологом так званого «братства тарасівців» вже на першому курсі юридичного факультету університету Святого Володимира  (Київського університету або ж сучасна назва КНУ імені Тараса Шевченка).

У 1893 році йому дивом вдається уникнути арешту, на відміну від чималої кількості «тарасівців». У 1995 році він закінчує університет, йде працювати в юридичну контору. І його шлях в українській історії тут лише починається. Поліція говорить про Міхновського: «Крайній за переконаннями українофіл з грубими і вкрай несимпатичними методами і формами ,і напрямом безумовно антиурядовим»

Так склалося життя ідеолога українського націоналізму, що він мусив переїхати до Харкова. І тут він знаходить прибічників, стає натхненником для багатьох студентів. Саме під його проводом відбувається святкування старіччя  виходу у світ «Енеїди» Котляревського, свята приурочені постаті Тараса Шевченка в Харкові, Полтаві. У 1900 році молодь сприймала його ідеї скептично, проте захоплено.

Того ж таки року пан Микола Міхновський пристає до першої політичної партії наддніпрянської України – РУП, він же її ідейний натхненник, автор її програми «Самостійна Україна».

У ній М. Міхновський проголошує думку, що кінець XIX століття є добою визволення націй, державна самостійність є головною умовою існування нації, а державна незалежність — національний ідеал у сфері міжнаціональних відносин. «Наш нарід перебуває у становищі зрабованої нації», — констатує Микола Міхновський.

Значну її частину становив екскурс до історії русифікаторської великодержавної політики царизму. Автор вважав за необхідне і правомірне повернення до статусу України, який існував на основі Переяславського трактату 1654 року. З позицій міжнародного права він блискуче проаналізував відносини України з Росією, які мали стати конфедеративними.

З самого початку, автор поставив 7 запитань:

«…Яким правом російське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче зі своїми рабами? Яким правом відносно нас, тубільців своєї країни, видано закон з 17 травня 1876 року, що засуджує нашу національність на смерть? На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено винятково росіян або змоскалізуваних ренеґатів? На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів? Яким правом правительство російське здерті з нас гроші витрачає на користь російської нації..? І, нарешті, найголовніше: Чи має право царське правительство взагалі видавати закони, універсали та адміністраційні засади?»

Микола Міхновський, вже будучи ідеологом однієї партії, у 1902 році засновує іншу – Українську Народну Партію, пише до неї маніфест «Десять заповідей УНП». Мабуть, це один з найвідоміших та найвдаліших вчннків громадського діяча. Метою партії Микола Іванович вбачає знову ж таки самостійність рідного краю.

Сам Міхновський казав: «Ми боремося проти чужоземців не тому, що вони чужоземці, а тому, що вони експлуататори». Тож його політичну позицію слід сприймати радше як захисницьку, оборонну.

1906-го року Міхновський уславився як адвокат, захистивши від страти своїх підопічних, братів Шеметів. Так почалася співпраця Шемета з Міхновським. Згодом з’являються газети, в друці яких замішані обидва  чоловіки, - партійний друкований орган «Самостійна Україна» і селянську газету «Хлібороб», що мала на меті національне і соціальне пробудження українського селянства.

Не зважаючи на вже досягнуте Микола Міхновський продовжує боротьбу за самостійність України. Так, у 1917 році спрямовує свої здібності головним чином на військову діяльність. Саме з його ініціативи в березні того ж року відбувається три військові віча в Києві. Того ж таки березня було створено товариство «Український військовий клуб імені Павла Полуботка», що фактично став головною українською армією на чолі з Миколою Міхновським.

Дослідники біографії Миколи Івановича твердять, що це далеко не всі здобутки діяльності борця за українську самостійність. Та чи цього не досить аби вважати Миколу Міхновського гідним сином українського народу? Частиною його величної історії?