Рік після Майдану

Ми точно пам'ятаємо, за що загинули люди на Майдані?

Минув рік з того часу, як тодішні керівники держави наказали відкрити вогонь на враження по людям на Майдані. Антимайданівці й реваншисти можуть скількизавгодно кричати, що протестувальники були озброєні “коктейлями Молотова” і камінням.

Що значить уламок бруківочної плитки чи пляшка із запальною сумішшю проти автомата і снайперської гвинтівки? Та й не спресованим продуктом дроблення перемогли українці диктатутуру, а силою волі, наполегливістю і вірою в краще життя.

Саме вона, віра, вела майже беззбройних людей на озброєних, закутих в обладунки “беркутівців”. Саме вона вивела на головний Майдан країни й вулиці міст мільйони людей. Євромайдан, на відміну від Помаранчевого, не готувався заздалегідь — це дійсно був всенародний порив. Але чи справдилися надії українців?

Поки політики говорили, радикали готувалися до силового сценарію

“... я ласковий мєрзавєц” або Як не стати Валєнсою

“Лідера!” - кричав натовп 19 січня на Майдані Незалежності. А лідера не було, бо він перебував у Харкові за гратами. Тож радикали пішли на штурм однієї вулиці, а далі спалахнуло. Вуличні бої не потребували ікон стилю і красномовців. Там потрібні були міцні руки і влучне око. Остаточно стало зрозуміло, що ніхто з опозиційної “могутньої трійці” не стане президентом після того, як мітингувальники послали Кличка “на ...” під час перших сутичок на Грушевського. Хоча варто відзначити, що усі найтяжчі хвилини Революції Гідності, коли шини горіли за двадцять метрів від сцени і знеї можна було розрізнити обличчя “беркутівця”, триумвірат у повному складі мужньо перебував в центрі подій.

А потім Янукович вирішив, що якщо не змазати п'яти салом, то цілком вирогідно буде “поставити кеди в куток” й драпонув у Росію. В головний кабінет країни посадили старого апаратника Турчинова, який одразу сприймався тимчасовою фігурою. А в країні з'явилася нова надія — Петро Прошенко.

Що потрібно зробити для перемоги на президентських перегонах? Не висовуватися, мати власний телеканал і злітати в Крим. З Криму Петра Олексійовича швидко виперли, як і всю Україну, але сигнал був поданий і людям “вкинули” посил. І хто б потім не обіцяв повернути Крим — це було вторинно. Спалахнув Схід. Поки в адміністрації В.о. жували соплі, в Донбасі вкорінився цілий виводок російських агентів. Пообіцявши дуже скоро закінчити війну власник “Рошену” стає главою держави. В першому турі. Таке в Україні сталося лише вдруге за весь час вільного волевиявлення громадян.

І українці знову наступають на граблі. У 1991 році більшість виборців проголосували за ставленика компартії Леоніда Кравчука. З принципу “аби чого не вийшло”. Результат відомий - не вийшло абсолютно нічого. Поки наші сусіди, навіть комуністична Молдова, торували собі шлях в європейські структури й ринкову економіку, ми бовталися двадцять років, мов квітка в ополонці, перебуваючи в заручниках у трьох східних областей. 

Нині ситуація повторюється, хіба що областей поменшало. Війна не закінчилася і за пів-року й кінця-краю їй не видно. Символи тоталітаризму не прибрані з вулиць міст, персональна відповідальність за злочини під час розстрілу Майдану не настала, на фронті маємо численні поразки, а реформи провалені.

Леніна повалили романтики, а поцупили...?

Так, в країні війна. Але хіба вона не може стати кузнею кадрів для майбутнього, оновленого війська? Хіба не можна просувати на керівні посади армійських офіцерів, давати їм достойну зарплату замість численних генералів, які вміють лише гарно клеїти карти й “клепати танчики”? Ах, полковники ще не вміють координувати дії великих з'єднань? Такі генерали не вміють, та й не навчаться вже.

Скільки можна читати в соцмережах прохання військових: “Нам потрібні радіостанції, тепловізори, прилади нічного бачення”? За майже рік війни в кожну роту можна було придбати усі необхідні речі, не такі то й великі кошти пішли б на це з держбюджету. А ще краще налагодити власне виробництво. Та щось не чути про такі поставки в ЗСУ, як і не чутно про дії новітніх танків, які ніби то виготовляють на заводах в три зміни.

Чи довго армію годуватимуть солодкими обіцянками?

А хіба змінилася система влади? Стоголове чудовисько МВС залишилося неповоротким монстром. В усіх молодих демократіях народні міліції розганялися аж до капітанів-лейтенантів (по вітчизняній системі звань) і формувалися силові структури нового типу, яких навчали західні спеціалісти. Так було в Польщі, Чехії, Угорщині, Німеччині після об'єднання. Плюс заборона компартійцям займати керівні посади в органах влади двадцять років. У нас же члени Партії регіонів спокійнісінько обіймають посади в органах влади і місцевого самоврядування. Не дивно, адже сам президент теж грішив із ПР. І цей список можна продовжувати дуже-дуже довго.

Не видно у нас на чолі держави політиків правого спрямування, які б розчищали державні “авгієві конюшні”. В Польщі таким став Валєнса, якого змінив соціаліст Квасьнєвський. Потім знову до влади прийшов правий консерватор — Качинський і так далі. А наших людей все “наліво” тягне.

Коні не винні

Але хіба в тому, що так сталося винні лише політики? Нещодавно усі новини облетіло відео “лицарського герцю” двох парламентарів, а саме Єгора Соболєва і нашого земляка Вадима Івченка. Не дуже слідкую за їхніми законодавчими ініціативами, але мордобій вони влаштували досить таки професійний. Видно, що готувалися до роботи у Верховній Раді. Акцентовані удари, закриті стійки. Був і рефері, який їх врешті закрив у сортирі, аби вони там “мочили” один одного.

Знаєте, якогось особливого осуду з приводу чергової парламентської “дискусії” в суспільстві не було. Усі звикли до високопоставлених бійок, дехто їх навіть чекає. Суспільство внутрішньо зубожіє і замість вибирати політиків, які мають грамотну вимову, реалістичні плани і шляхи їхньої реалізації, воліють бачити у структурах влади хуліганів.

Тут Майдан, який, нагадаємо, очинався як “Євромайдан” пробуксовує. Він ще не змінив свідомість українців. Він не виводить людей до міськради, аби вони контролювали місцевих депутатів і питали в них за міські негаразди. Їм байдуже, що в Білій Церкві вулиці й площі досі названі іменами комуністичних діячів, а під червоними прапорами на Сході вбивають наших близьких. 

Люди не пам'ятають, що Героїв Небесної сотні досі не вшановано. Мало хто цікавився, а як використовується комунальне майно, хоча проекти рішень міської ради є у вільному доступі.

У березні 2014 року експерти прорікували крах України, якщо долар виросте до позначки 12,00 грн., і при наявності громадянського конфлікту. Нині маємо “бакс” по 25,00 грн., пальне — 23,00 грн., і повноцінну війну. Виживаємо... А хочеться вже пожити. Для цього варто лише робити правильні висновки з історичних уроків.