Може, правда, а може, й легенда –
Дивні, Господи, в Тебе діла! –
До палацу Петра, президента,
Якось мати солдата прийшла.
До палат бідна жінка не звикла…
Вийшов сам. Уклонилась йому:
– Гривень тисяча – гроші великі
Та за сина я їх не візьму.
І не візьме іх кожная мати!
Прошу вас від зажурених нень
Тих дітей, що пішли воювати,
Поверніть нам хоча би на день.
Тільки день! Та синок буде поруч,
Не каліка, не мертвий, живий.
Хто тягнув материнськеє горе,
Знає, що таке день бойовий.
Ну, а ми, хоч в нас мало багатих,
Тисяч гривень зберем не одну.
Все, що є, зберемо – і в палати
Вам сюди принесем чи в казну.
Нам нічого не шкода, бо сина
Очі, руки не мають ціни.
Як для матері діти безцінні,
Так для Бога безцінні вони.
Президент щось казав про закони,
То потилицю чухав, то ніс…
Раптом входить міністр оборони,
Папірець ізім’ятий приніс.
«Син ваш був…екіпаж БТРа
Весь згорів…». Затремтіла рука.
Тут заходять чиновники з мером,
Із грошима приносять мішка.
Кажуть: – Радуйся, радуйся, мамо!
І сльози вже занадто не лий.
Наша гривня упала, мов в яму,
І оце – лиш за день бойовий!
Курс упав, і життя стало варто
Тільки доллар, а в гривнях – мільйон!..
Йшла, убога, з грошима повз варту,
Повз чиновників тих легіон.
Посміхавсь легіон той треклятий –
Очі мертві, і душ не шукай –
Обдурили і сина, і мати,
Обдурили вишневий наш край.
З отих пір ходить мати по світу,
І по рідній своїй стороні:
– Люди, слухайте! Слухайте, діти!
Правди зовсім нема в тій війні.
Якщо скаже вам хтось убивати,
То нехай би язик в нього всох!
Коли проти війни кожна мати –
І народ, значить, проти, і Бог.
Так і ходить. І чує країна.
Не боїться, бо в правді – життя.
Ну, а гроші, що дали за сина,
Мати кинула десь на сміття.