Ланцюг Єднання був рекордним, а на душі так сумно…

Роздуми організатора після проведення заходу...

25 років тому Україна голосно заявила всьому світові про те, що вона хоче бути унітарною, соборною, незалежною країною. Кілька мільйонів чоловік утворили величезний Ланцюг Єднання, який простягнувся від Києва і аж до Львова й Тернополя.

У 2015 році ми теж на весь голос заявляємо про ті ж самі бажання. Заявляємо, ковтаючи сльози через загибель наших солдат і мирного населення на війні, яку проти нас розв’язав віроломний сусід. Ми стверджуємося у своїй державності, витираючи кривавий піт під здивовані й непевні погляди легковажної Європи і нерішучої Америки. По нас стріляють не тільки «Гради» на фронті, а й інформаційні ракети з Росії, нищачи не тільки тіло, але й душу. А ми боремося.

Напевно, саме такими думками керувалися ті сотні людей, які вийшли до погруддя Тараса Шевченка відзначити День Соборності України. Серед них можна було побачити обличчя ветеранів демократичного руху, які ніколи не пропустять державних свят і покладуть квіти Тарасу. Але напрочуд радісно стало від того, що у похмуру днину площу заполонили школярі й студенти. А тривають же канікули. Ні, молодь в Україні завжди була чудовою. Не піддалися юні білоцерківці спокусі повалятися на канапі, а взяли в руки прапори (а багато хто й зробив собі на обличчі патріотичний боді­арт) і вийшли підтримати, ні, не організаторів, а себе, своє майбутнє, Україну.

День Соборності України – це не просто дата в календарі. Це практичне уособлення споконвічного прагнення українського народу жити в Єдиній, унітарній державі. Державність не впала нам просто так у руки в 1991 році. Ні, за неї заплачено дорогу ціну впродовж сотень років неперервної боротьби, після кількох невдалих спроб відновити державність».

Саме тема державності, її збереження відповідальності влади перед народом звучала у виступах голови Білоцерківської МО ВЖТ ім. О. Теліги, магістра політології І. Голомби, засновника фонду «Час змін» О. Миколаєнка. Зі справжнім трепетом і захопленням усі присутні слухали промову легендарного громадського діяча, комбатанта УПА Теодора Дячуна. «Коли в чотирнадцятирічному віці за мною почали полювати московські кати з НКВД, яким донесли, що я читаю книгу «Холодний Яр», то мені стало зрозуміло – страшнішого ворога ніж Росія для України немає. А от наші правителі цього не розуміють, і в тому наша біда!» – сказав ветеран армії, яку й досі, через рік після Революції гідності й початку російської агресії, не визнали стороною, яка боролася за Україну.

А й справді, навіть місцева влада намагалася нав’язати свій сценарій проведення Дня Соборності України – без гострих промов, без справжнього патріотичного запалу. Якось по‑шароварськи чи що… І це в той час, коли потрібно було реабілітуватися за черговий комуністичний шабаш 4 січня, коли над головою міського голови і його заступників криваво червоніли прапори Комуністичної партії, діячі якої є посібниками агресора на Донбасі, за сприяння яких вбивають наших солдат і розпорюють животи патріотам України. Скільки ми будемо терпіти таку наругу над державою?

А далі була хода і був Ланцюг Єднання. На чолі колони школярі розгорнули величезний прапор України, який став дороговказом для завжди кудись поспішаючих білоцерківців. Але цього разу багато хто з них долучився до Ланцюга Єднання, який об’єднав близько п’яти сотень мешканців міста. І струснуло холодне повітря дзвінке багатоголосся: «Слава Україні! Героям слава!»

Завершилися урочистості панахидою по полеглих на Майдані й на війні за незалежність і покладанням квітів до банера Героям України.

Принагідно хочеться висловити подяку рекламно-­інформаційному агентству «БЛІЦ»за безоплатно надані рекламні площі фірмі «Неон», за безкоштовний друк бігборда. І велика подяка людям, які не залишилися байдужими. Ми переможемо!