ЗУСТРІЧ З ДМИТРОМ ПАВЛИЧКОМ

“Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам народ” (Д. Павличко)

   Поштовхом до написання цієї статті була зустріч з українським поетом та громадсько-політичним діячем Дмитром Павличком. Зустріч відбулася 10 листопада 2014 року в інституті Журналістики Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченка. Лекція з самого початку була пронизана нотками патріотизму, що є актуально у зв’язку із сьогочасними подіями, які розгорнулися в Україні. 

Дмитро Павличко розпочав з оцінки нашої спеціальності, а саме зосередив нашу увагу на важливості професії журналістів. Адже професія журналіста є дуже відповідальною та екстремальною. Він зауважив, що в центрі уваги повинна бути правда і тільки правда. Отже ми беремо на себе відповідальність за достовірність поданої нами інформації. Тому ми, як журналісти, повинні домінувати над іншими сферами суспільства, насамперед досконалим знанням того, про що говорить.

Далі поет дав оцінку віршу «Мова» Бондаренка. Оцінюючи його творчість, Павличко дав нам зрозуміти, що інколи людина говорить неправду , не з ціллю збрехати, а роблять це несвідомо, у зв’язку зі своєю не начитаністю. Павличко наголошує, що Бондаренко пише від імені всіх слов’ян до Європи, і каже, що як прекрасно, що Європа є, бо вона починається на «є». Але Павличко звертає нашу увагу, що вона пишеться на «є» тільки в українській мові, а в інших мовах, таких як польська, вона починається на «е», а в європейців Європа – це «юероп».

Далі поет розповідав про свою життя. Народився Дмитро Васильович Павличко 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові Яблунівського району на Івано-Франківщині — тоді ця територія була під Польщею — у селянській сім'ї.
Спочатку навчався в польській школі с Яблунева, потім у Коломийській гімназії. У 1948р. майбутній поет вступив до Львівського університету, з 1953 р. навчався в аспірантурі, але невдовзі залишив наукову роботу. Згодом, поет зауважив, що він розвивався, як розвивалась українська мова, бо в нього був великий зв’язок з мовою, що була невід’ємною частиною його життя. Тож найприскорбнішим для дитини в його віці, було те, що він вчився в польській школі, де українська мова не визнавалася. Ліричною нотою був той факт з дитинства, коли вчитель змусила його прочитати вірш, що «…я поляк..» Дмитро не розгубившись сказав: «прощу пані, я не поляк, я українець!» тоді вчитель покарала дитину, промовляючи, що він русин, а не українець. Поет з захопленістю та згадував минулі дні, та зі скорботою проводив паралелі із сьогоденням.

Далі поет наголосив на своїй політичній діяльності. Ми дізналися, що Дмитро Павличко — перший голова Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка (1989), голова УВКР (Українська Всесвітня Координаційна Рада) — з 2006 р. Дмитро переніс нашу увагу в минуле Україне, проаналізував деякі історичні моменти та акцентував увагу на сьогоднішніх подіях. Адже після тривалих зусиль здобуття незалежності наша країна знову стає об’єктом загарбання. Цілісність не збережена, ведуться війни, простежується багаторічна криза, яка веде до повноцінного краху.

 Але Павличко зауважив, що порятунок ми повинні шукати перш за все у собі. Адже кожний повинен переосмислити історичні події, які скалилася, і які розгортаються на теренах нашої держави(так як історія перегукується із сьогоденням),бо шлях до спасіння йде через людську свідомість. Патріотизму мало, потрібні впевнені дії для порятунку наших земель від загарбників.

 Наша країна – це єдине ціле, тож найголовніше, - це не падати духом, бо доля України в наших руках. Доповідь Павличка справила неймовірне враження на аудиторію, студенти були захопленні патріотизмом письменника. Тож Павличко гідний уваги, не тільки в якості неперевершеного письменника, чий вірш «два кольори мої, два кольори» відомий по всій Україні, але і в якості державно-політичного діяча , який пристрасно і рішуче відстоює інтереси суверенної України і її народу. Ми дуже вдячні шановному професору з історії, Сергійчуку Володимиру Івановичу, що надав нам можливість зустрітися, на послухати слова справжнього патріота Дмитра Павличка.