Статус внутрішньо переміщених осіб – крок вперед для зміцнення країни
24 листопада 2014, 18:15
Стаття присвячена актуальному для України питанню внутрішньо переміщених осіб та їх ролі у майбутнььому країни.
19.11.2014 року, Президент України підписав Закон «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №4490а, який був прийнятий Верховною Радою України 20 жовтня 2014 року.
З огляду на ситуацію що склалась, підписання даного Закону є цілком логічним та потрібним з нормативно-правового, теоретичного боку. Та навіть з позиції декларативності – перш ніж зробити так, аби закони працювали, потрібно чітко и ясно їх сформулювати.
Проте не менш важливим (і набагато більш принциповим) є його практична користь. Основною перепоною на шляху до реалізації цього Закону може бути головний наслідок декларативності – ті ж бюрократичний апарат, відсутність фінансування(або його розкрадання) та штучне «затягування» реалізації з тієї чи іншої причини.
Ще у вересні Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) вітала зусилля Верховної Ради України щодо якнайшвидшого прийняття нового законопроекту, який регулюватиме питання дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.
Проаналізуємо деякі основні положення Закону.
Статтею 1 Закону передбачено, що внутрішньо переміщеною особою (ВПО) є громадянин України, який постійно проживає на території України, якого змусили або який самостійно залишив своє місце проживання, внаслідок або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 3 Закону передбачено, що громадянин України має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.
Згідно зі статтею 4. Законуфакт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Для отримання довідки внутрішньо переміщена особа має звернутися до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання із заявою про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до Закону, студенти, які здобували певний освітньо-кваліфікаційний рівень та мали реєстрацію місця проживання в гуртожитках після зняття з реєстрації, мають право на отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у випадку, якщо не бажають повернутися до попереднього місця проживання через обставини, зазначені у даному законі.
Відповідно до Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання цієї особи. У випадку зміни фактичного місця проживання внутрішньо переміщена особа повідомляє про це у найближчий територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції) України протягом 10 днів.
Перереєстрація безробітних, яких в подальшому було зареєстровано як внутрішньо переміщених осіб, здійснюється Державною службою зайнятості за місцем перебування фактичного проживання особи у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України.
Нагадаю, урядом прийнято рішення про виплати тимчасово переміщеним особам: на одну сім'ю передбачається 2400 грн на місяць, на непрацездатну особу - 884 грн, а на працездатну особу - половина від цієї суми. За попередніми підрахунками, якщо рахувати, що виплати ідуть по всіх непрацездатних, то це сума в 355 млн на місяць, а виплати протягом 6 місяців - 2 млрд гривень.
Варто розглянути на практиці досвід Грузії для більш глибокого розуміння ситуації.. Наявність великої кількості внутрішньо переміщених осіб є головною міграційною проблемою Грузії, нова хвиля якої була викликана, як багатьом відомо, подіями серпня 2008 року. На 2014 р. Там налічувалося 253600 тис. ВПО, а це є майже 6 % населення, яке зазнало переміщень внаслідок конфліктів в Абхазії, Південній Осетії та в результаті російсько-грузинської війни.
Люди, які змушені були залишити місця постійного проживання через воєнні дії, оселилися переважно у великих містах.
У 1992 р. було створено Міністерство у справах біженців та розселення,
У 1996 р. прийнято закон «Про внутрішніх переміщених осіб з окупованих територій Грузії». Проте держава вкрай мало опікувалася питанням облаштування ВПО
З 2011 р. – Міністерство у справах осіб, вимушено переміщених з окупованих територій
Лише уряд, який прийшов до влади після «революції троянд» 2003 р., почав ставитися до проблеми ВПО більш конструктивно.
З 1 серпня 2013 р. проводиться перереєстрація ВПО, що має на меті уточнення чисельності, складу, місць проживання цієї категорії населення, що необхідно для виявлення конкретних потреб окремих осіб та пошуків тривалих рішень. Тим більше, що попередні реєстрації охоплювали передусім осіб, які проживали в колективних центрах розміщення, тоді як велика група ВПО проживає у приватному секторі, їх потреби вивчені недостатньо.
З 1 березня 2014 р. набула чинності нова редакція закону «Про внутрішніх переміщених осіб та тих, що зазнають переслідувань, з окупованих територій Грузії».
Її прийняття було спрямовано на усунення наявних прогалини в законодавстві, приведення його у відповідність до міжнародних норм. Розробка закону проходила в тісній співпраці з низкою зацікавлених міжнародних організацій. У законі розширено визначення ВПО та докладніше виписано систему соціального захисту ВПО. У законі враховано особливі потреби певних категорій осіб: жінок, дітей, інвалідів, осіб старшого віку,біженців, трудових мігрантів, осіб без громадянства.
Проведено велику роботу щодо покращання житлових умов ВПО в Грузії. За оцінкою ОБСЕ, наслідками цієї роботи змогли скористатися близько 10 % з них. Більшість продовжують жити в непридатних умовах, у родичів або знайомих, у найманих квартирах, а близько 45 % – у так званих колективних центрах,що були облаштовані одразу після прибуття. Гострою проблемою для всього населення країни є також і безробіття, проте, як свідчать дослідження, ВПО потерпають від нього найбільше. Постійну роботу мають менше третини працездатних ВПО.
Статус ВПО дає право на отримання державної допомоги, проте вона є досить символічною. У 2013 р. започатковано різноманітні програми надання разової допомоги найбіднішим особам з числа ВПО, але через брак фінансування вони не були повністю реалізованими.
Соціально-економічні проблеми, погані умови проживання ускладнюють повну інтеграцію ВПО в грузинське суспільство. За даними соціологів близько 2,5 відсотка тих, хто проживає в колективних центрах, підтримують стосунки переважно з ВПО. У деяких випадках виникала напруга в стосунках між місцевим населенням та ВПО, особливо на територіях, населених етнічними меншинами.
З досвіду багатостраждальної Грузії ми можемо зробити висновок, що проблема ВПО є непростою та вирішується не за рік чи два, особливо якщо враховувати сьогоднішній економічний стан нашої країни, а особливо загрозу з боку РФ та підконтрольних їхніми терористами територій. Наразі в Україні нараховується близько 500 тис. ВОП (у разі загострення ситуації на сході, ця цифра неодмінно зростатиме). Чи витримає держава таке випробування – покаже час. Час і вже давно обіцяні, та поки не здійснені реформи.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.