Нагостривши парламентські лижі,
Нагадавши примару чи сон,
Як той лебідь над містом Парижем,
Пролетіла madam Farion.
Ах, Ірино, я теж не радію,
Я шкодую, повірте, Ірен!
Бо на вас покладав я надію
Як на явище та феномен.
Думав, знов, як у славнім минулім,
Нести будете вашу пургу,
То на Кремль наводити дулі,
Щоб той Путін зігнувся в дугу,
То покличете радо із Ради
(Мов слухняних овечок табун)
Україну в кошмар термояду,
Наче вождь Віннєту чи трибун.
А народ наш, митці, хлібороби,
Всі, хто мешкає в нашім краю,
Подивившись на вашу хворобу,
В ній впізнають хворобу свою.
Стане соромно їм, люба пані,
І одужання в них настає …
Втім, даремні мої нудьгування,
Цирк поїхав, а клоуни є.
І не треба нам сліз, як на тризні
Безнадії, мадам, ще не час –
В пароксизмі парламентаризму
Ми обрали ще кращих від вас.
Є співачки (вітаємо палко)
Є комбат і його автомат,
З медій «профі» та професіоналки
Вибір геїв – з Дніпра до Карпат.
Значить, шоу в нас буде тривати,
Є кому понести маячню,
Є тепер і кому постріляти,
В кулуарах зніматися ню.
Надивившись парламентських збочень,
Може, вийдемо із забуття?
Прийдем в тяму? А як не захочем,
Всім Господь тоді буде суддя.
Гляне Він на сторуку потвору,
Ту, з картками (як біси малі)
І, мов підлий Содом і Гоморру,
З української змиє землі.