Вітер! Вітер щомиті
На всім білім світі!
Сніг та вітер в столиці,
За комір, по пиці!
Ніби десь прорвало дірку озонову!
Ой, чи дочекаємося
Опалювального сезону?!
2.
Гей! Гей! Співать є причина –
Згинула влада злочинна!
Гей! Гей! Прийшла наша, демократична!
Автентична! Патріотична!
Співай, Іване! Стрибай, Марусю!
Тільки щось від холоду трусить…
3.
Їдуть! Їдуть по столиці кортежем!
У вікнах киян – крижинок мережі,
А ці не бояться холоду,
Бо в них теплі одежі.
Хто вони? Мер, прем’єр,
Якийсь не тутешній герр,
Та ще й депутати.
Всього дванадцять,
Ведуть у кортежі дебати:
- Дозвольте увімкнути опалення, -
Каже демократичний мер.
- Рано, -
Відповіда автентичний прем’єр, -
Температура яка середньодобова?
- Сім градусів, і у домівках якось дубово!
- Сім – це багато, чи не так, депутати?
- Ага! Ага!
- Можем завдати шкоду
Економіці та народу…
Гей! Гей! Була влада злочинна,
А нині кохана, єдина,
Радій, Україно!
4.
А це хто на вітрі хитається, мов п’яний?
Я – середньостатистичний киянин,
Вийшов на вулицю погрітись,
Бо вдома зуби клацають, гади!
Он і песик зі мною, розумний як Верховна Рада!
Кличуть собачку Прогрес.
Песик це добре. А про що тут виємо, товаришу пес?
Про те, що була влада злочинна,
А тепер єдина потрібна Україні.
Відпустіть, панове-отці,
Бо ми ні в чому не винні!
Вітер! Сніг та вітер!
У каштанів задубіли віти…
5.
Стоп! Що тут у нас – бурулі, льодок?
А це ж дитячий садок.
Заходять дванадцять.
Панове, тільки не роздягаться!
Бо враз ОРЗ, і це, якщо повезе.
А в дитсадку все морозом дише!
(Звісно, установа державна, не своя квартира)
Тому й холодніше.
Вихователька, тьотя Іра чи Фіра,
Аж синя, та каже дитинці: радуйся,
Бо нам обіцяли температуру приміщення
Дванадцять градусів!
Головне, щоб не було серед вас
Вань, Ліз та Маш,
Тоді розквітне садочок наш.
Тож, заспіваймо, Степанчики і Тарасики!
А дітки мовчать, бо змерзли, масіки…
6.
Прем’єр
- Пане мер, а чому стовпчик температури
Стоїть на нулі?
Мер
- А так легше готуватись до холодної землі.
7.
Знову вийшли на вулицю,
Перехожі один до одного туляться,
Коли бачать, стоїть коло свого дому –
Олігарх знайомий!
От, кому тепло в столиці,
Шуба з лисиці, сам червонолиций.
- Привіт! Чом не поїхав звідси?
- Та ви шо! У мене дома, як Ніцца!
І шо нам зіми-холода?
- А заводи твої працюють?
- Такі да!
- А як же війна?
- Та спасібочкі войнє!
- І прибутки не падають?
- Такі нє!
- А як же деолігархізація?
- Та бачив у сраці я!
8.
Далі, далі їде кортеж.
Це що у нас, пологовий будинок?
Авжеж!
А хто там кричить?
Так то немовлята.
А хто зараз вигукнув «клята»?
Це вам здалося, панове депутати,
Радіє дитинка, пишається мати,
Хоча трошечки їм холоднувато…
9.
Раптом у провулку, мов привид-примара!
Хто це? Невже Азаров?!
Чи його тінь?
Це той, що кумедно казав промови,
Бо не знав державної мови,
І взагалі тримався, мов пінь.
Слухай-но, тінь,
Тебе ми впізнали одразу,
Знайди нам трохи газу,
А потім, ворожий, згинь!
Згинув. Пропав. Газу не дав.
І все так підступно, злочинно…
Ось у кому народного горя причина!
10.
І знову той самий пес,
Що звався Прогрес –
Витягнув шию і виє! Виє!
А поруч на землі лежить хазяїн,
Середньостатистичний киянин.
- Невже хтось вмер? –
Здогадався здогадливий мер.
- Підніміть його, хай поскаче, зігріється, -
Каже прем’єр.
- Та він скакав, - каже песик, -
І на Майдані ідейно, і просто так,
І гопак, і краков’як,
А от зараз ніяк.
- Немає приводу для суму та апатії –
Якщо скакав, значить, вмер за демократію.
11.
Вітер! Вітер щомиті!
Їдуть дванадцять державних осіб,
Думають думку дванадцять діб,
Мудрість у скронях у всіх аж гуде,
Рішення мудре ось-ось упаде.
Раптом упала ідея одна!
Рано чи пізно наступить весна!
Газу ворожого брать западло,
Прийде само нам тепло у житло!
Так що народик наш буде в красі,
Хай докупає ще теплих трусів,
Будуть дванадцять у них градусів!
Хоч дочекаються, мабуть, не всі…
Годі! Потрібно і нам позитиву!
Їдемо в лазню! В село! На Мальдіви!
12.
Гей! Гей! Радість у наших людей!
Пішла злочинна влада!
Співай, громадо!
Прийшли прихильники
Маркіза де Сада!