3 жовтня 2014 року до Інституту Журналістики завдяки нашому викладачеві Сергійчуку Володимиру Івановичу, завітав український політик та громадський діяч, народний депутат України IV–VII скликань, один із засновників ВО «Батьківщина» - Ярослав Петрович Федорчук.

Студенти 1 курсу Інституту Журналістики були раді цій зустрічі, тому були дуже уважними та гостинними. Студенти кафедри Кіно та телемистецтва навіть прочитали вірш В. Баранова «Українці мої», який не залишив нікого байдужим.

 На зустрічі нам показали фільм « Вони боролися до загину. Під прапором УНР», в якому брав участь Ярослав Федорчук. Фільм присвячений подіям, які відбувались в Україні на початку 20 століття, а саме події революції 1917-1920 рр. УНР боролася, вмирала за незалежність своєї країни, своєї Батьківщини, своєї України! Головним гаслом героїв було – «Воля України чи смерть».

Місцем подій було цікаве місце, яке знаходилось на Черкащині – Холодний Яр.

Ми бачимо як українці боролися зі своїми ворогами, яких вважали мі братами – росіянами. А чи брати вони нам взагалі? Ні, навіть друзями назвати їх неможна!Завдяки мужності нашим героям, безстрашності нашим українським хлопцям, надіям матерій, вірі дітей Україна ніколи не впаде на коліна!Ми бачимо як схожі події того часу і події, які відбуваються зараз. Те що відбувалось тоді і те що відбувається зараз змушує нас замислитись хто такі є брати, а хто – вороги. Ці подіїї нікого не залишили байдужими.

Я не можу бути байдужою до подій, які відбуваються в Україні. Чому?Тому що, я живу тут більшу частину свого життя. Я з самого дитинства знала, що Україна це горда та непокірна держава, я вивчала історію України, захоплювалася українською культурою. Я не можу бути байдужою до українського гопака. В мене сльози на очах з’являються, коли я чую гімн України. Так в мене тече вірменська кров, але душею я українка. Я дитина українського народу, хоч тече в мені не тільки українська кров.  Я отримала найбільшу насолоду, в Україні бачити любов. Ту любов, що лине піснею з Карпат, що пливе до нас з Дніпра й Дунаю, ту любов, якої відчуваю аромат у квітках, повітрі, в гаю. Саме Україна виховала мене, саме в Україні я стала такою якою я є, в Україні я отримую освіту, друзі, кохання та добрих, гордих та мужніх людей. І чи можу я після цього залишатися байдужою до цієї країни?

Люди, які не цінують Україну, просто не знають культуру України, не читали історію цієї держави та не брали до рук Кобзаря.  Мій дім – це Україна. Це лани широкополі, і Дніпро, і кручі.

Україна ніколи не була байдужою нікому. Вона прекрасна, вона сильна, вона мудра…Саме тому її хочуть зламати, але не вийде!

Українці, я пишаюся вами та вашим героїзмом.

Я люблю Україну і хочу жити у вільній, незалежній державі!Я хочу мирного неба над головою та щасливого майбутнього для своєї країни!

Слава Україні!