В Крим повернемось лише за умови, що він буде українським, - біженці

Перші біженці вже прибули в Білу Церкву. Розселяють кримчан в готелі "Рось"

Сьогодні ці люди мають невизначений статус. Їх називають біженцями, але хіба можна бути біженцем у власній країні? Тим не менше свою батьківщину, Крим, вони втратили. Нехай тимчасово. Тож тепер українці мають довести свою славу народу гостинного не лише по відношенню до чужинців (інколи аж занадто), але й до своїх співвітчизників. Сьогодні їм потрібні житло, робота і, найголовніше, вони тут мають почувати себе вдома.

Кілька таких людей (молода сім’я з дитиною і їхній родич) поки що проживають у готелі „Рось”. Як довго вони там будуть жити – ніхто не знає, адже крім розпорядження „допомогти”, на їхнє утримання не виділено й шеляга. Тож не маючи змоги навіть нормально харчуватися, ходять у їдальні й мріють якнайшвидше обжитися на Київщині. Поки батько маленького Артемка (імена змінено на прохання кримчан, - авт.) заробляє на прожиття на тимчасовій роботі, решта також шукає місце роботи та намагається вирішити побутові проблеми. З молодими людьми ми зустрілися біля білоцерківської міської ради, де комплексна комісія допомагала вирішити цим людям їхні нагальні проблеми.

• Коли вам довелося покинути домівку?

• Брат приїхав тижні зо два тому. Спочатку жили в знайомих, потім зареєструвались як біженці. Поселили нас в готелі Рось. В принципі, жити можна, але умови не дуже сприятливі, бо немає можливості для приготування їжі, щоб погодувати дитину домашніми стравами. Ходимо харчуватися в їдальню, тому й витрати зараз вищі. А так, на перший час, житло нормальне.

• Що спонукало приїхати?

• З січня місяця я простояв на Майдані. Вигнали одного диктатора і йти під іншого? Я на таке не згоден. Пригадайте ряд законів, які були прийняті Верховною Радою в січні, всі вони діють у Російській Федерації. Жити по таких правилах (якщо я проти цього боровся) - не хочу! Мені простіше зараз опинитись на нулі, але знати, що впевненими кроками зможу йти вперед. В Криму я можу бути в якомусь невеликому плюсі, але завжди залишатимуся заручником поліцейської держави. Також не хочу, щоб мій племінник служив в армії, воював в гарячих точках, не хочу жити в країні, де правлять ФСБ, прокуратура й поліція. Мені телефонує батько і розповідає: „Брата вчора в Криму зупинила міліція і вимагала документи". На питання: “З якого дива?”, почув: “Через деякий час ти нам їх в зубах подаватимеш!”. Це та ситуація, яка зараз відбувається в Росії. Я був в Сочі й знаю, що це, коли українців зупиняють й без причини можуть забрати в поліцію. Тримають там кілька годин, не пояснюючи причину, потім перевіряють документи й відпускають.

• Вам не погрожували? Бандерівцями і фашистами не обзивали?

• Мені погрожували в Інтернеті. Багато знайомих, яких я знав в Криму, видалились з друзів в контакті, писали: “Запам'ятайте цих людей, не пускайте їх в Крим!”. Бо я викладав фото з Майдану. Та й безліч інших коментарів було і під фото, і в приват.

• Дійсно була така висока явка на референдум?

• Я не впевнений. Сам я там не був, але більшість з тих, кого я знаю, не те що проти приєднання Криму до Росії, вони взагалі на референдум не пішли.

• Ви знайомим своїм казали, що їдете на материкову Україну? Як вони це сприйняли?

• Я поїхав ще в січні, коли Крим був українським. Їздив додому на тиждень після всіх цих подій, що відбулися...

До розмови долучається Надія:

- Я нікому нічого не казала. Всім говорила, що поїхала в гості, аби уникнути негативу, бо там молодь налаштована на Росію, а я ні.

• Як вас прийняли в Білій Церкві? Відчули бюрократизм чи формалізм влади?

• Поки що не відчули, поселили нас нормально.

• А де харчуєтесь?

• В їдальню ходимо, харчуємось за власний рахунок.

• Повертатись будете?

• Лише за умови, якщо Крим повернеться Україні!