Від ЄС вимагають платити за відсталість

Або дещо про викривлену феодальну логіку, або чому совок ніколи не буде сумісним з Європою

Отже, як визначилося зі підсумком численних інтерв’ю представників української влади, Україна призупиняє рух до асоціації з ЄС, оскільки останні нахабно відмовили українському керівництву у 160 млрд. євро, а намагалися обмежитися жалюгідним мільярдом.

І це зрозуміло. В країні, де тільки на кортежі для вищого керівництва планують витрачати стільки, нікого мільярдними допомогами не здивуєш.

Для людей, що звикли мільярдами красти, мільярд допомоги, ще й не їм особисто, ще й з вимогами якогось контролю – це просто особиста образа, яку не можливо терпіти.

Навіщо українська влада вимагає такі гроші? Аби утворити якійсь стабілізаційний фонд, що начебто має рятувати державу від неприємностей протягом наступних кількох років.

Хто буде слідкувати за його витрачанням, цільовим призначенням коштів та успішністю їх використання? Очевидно, ті самі суб’єкти, що успішно покращують нашу державу протягом останніх 3,5 роки, провели за цей час Євро, купуючи дорогі але непрацездатні потяги, купували за мільярди бурові вишки у невідомих бомжів та робили ще багато чого цікавого та корисного. І от тепер ці самі суб’єкти кажуть, що їм треба 160 млрд. євро.

От ви знаєте, приміром, що ваш сусід – алкоголік, що пропиває усі гроші, виносить все  з будинку, б’є дружину та ніде не працює. І от він вас просить у борг тисячу доларів. Яка буде ваша реакція? Приблизно, така ж реакція має бути і з боку ЄС.

Очевидно, там ще не пам’ятають настільки нахабного здирництва. Яке нагадує не політичні перемовини, а класику комедії.

При цьому, не забуваймо, що ці самі суб’єкти готуються до того, що 2015 року їм треба йти на переобрання в якості президента. То на що тоді підуть вищеназвані стабілізаційні кошти? Очевидно, більша частина буде стабілізована у кишенях наближених до головних “покращувачів” осіб. Менша частина – на покращення електорату покращувачів шляхом поширення гречки та олії, а також підвищення пенсій.

На інше від них очікувати не доводиться.

Тобто, висуваючи вимоги до ЄС, президент Янукович виразно показує свої мотиви. Єдине, що його цікавить, це аби ЄС профінансувало його власну президентську кампанію. А оскільки за кілька років вони встигли наробити дуже багато цікавих речей, то грошей йому треба дуже багато. Дуже, дуже, дуже багато. Тим більше, що частина з них піде на підтримку “молодим стоматологам”.

Цікаве обґрунтування цього всього. Мовляв, наша слабка та вбога економіка не витримає атаки європейської якості, а тому її слід підтримувати.

Звісно, в ЄС ніхто такого зрозуміти не може в принципі. Там просто ніхто не може зрозуміти, чому вони платити нам якісь компенсації за слабкість? За те, що наші олігархи витрачають гроші на що завгодно, окрім переобладнання виробництва, підвищення якості продукції та продуктивності праці.

Фактично, єдиний аргумент,чому ЄС нам повинно щось платити – це те, що нам треба готуватися до вільної торгівлі. Що нам заважало це робити раніше? Де гарантії, що витрачені кошти підуть саме на підготовку, а не на закордонні рахунки талановитих сімей?

Взагалі, ви тільки вдумайтесь у ці формулювання. Нам повинні платити за відсталу та неефективну економіку 160 млрд. євро. От уявімо собі, що це якимось чином справдилося, і гроші Януковичу з Азаровим перевели. Що далі?

Очевидно, всі у світі збагнуть, як треба торгуватися з ЄС. Треба лиш вдавати з себе папуасів. Роздягнутися, обмалювати себе фарбою, вставити до носа кістку та обґрунтовувати так виплату собі мільярдів на розвиток власної економіки від людожерства до нанотехнологій.

Чим відсталі ший – тим більше тобі повинні платити?

Українська ситуація у цьому контексті унікальна. Вперше у світовій історії намагаються продати злидні за мільярди.

Хоча можна припустити, що українське керівництво хоча б частково само вірить у те, про говорить. І різноманітні Ландики, що просять перенести асоціацію, аби підготувати власні підприємства, також сприймають власну позицію серйозно. Вони просто не можуть жити та працювати іншим чином.

Всі вони, наші пост- та нео-совкові керівники не мислять собі іншої моделі відносин, що виходять за рамки традиційного феодального суспільства. Вони не є підприємцями, вони власники феодальних володінь (“заводів”), які їм дісталися за лояльність верховній королівській владі, і на яких вони поводять себе не як підприємці, а як феодальні власники. Гноблять робітників як кріпаків, використовують основні фонди до остаточного зношування, витрачають час на розваги та розбудову власних замків, а не на якусь турботу про розвиток підприємств. Ясно, що уявлень про конкуренцію вони не мають, але знають, як викачувати чесно відібрані в інших до бюджету гроші через різноманітні схеми. Ясно, що ніяка асоціація як доступ на ринки їм не потрібна, адже їм не треба одержати шанс заробити, а треба і далі ділити бюджети та обдирати власні феодальні маєтності.

Останні події просто підвели чергову риску в українській історії. Всі ті, хто очікували, що нео-совкове українське керівництво заведе нас у Європу, мають бути справедливо розчаровані. На заваді не просто стає тиск з боку Росії або ще якісь зовнішні причини ,не Тимошенко, не якісь особистості. Проблема в тому, що Україною керують динозаври, які вперто тримаються за життя та не бажають вимирати. Ясно, що зрештою вони вимруть, проте як скоро та кого прихоплять із собою до царства скаменілих кісток? Це те питання, на яке має відповісти позбавлена ілюзій українська громада.