Гламур правдорубів із замку Золотої кози

Віталій Портніков - професія "опозиціонер"

Опозиціонер – це професія. Я читаю блоги Віталія Портнікова, його блискучі статті, слухаю ораторські виступи на телебаченні, щоб переконатися у цьому. Бути в опозиції до всіх і до всього – це свідомо обраний фах.

Це не той випадок, коли еволюцію рухають ті, хто чимось невдоволений. Це невдоволеність, конвертована у певний ступінь матеріальної успішності і публічного іміджу. Це епікурейство, це задоволення від себе.

Де особистий внесок, результат, пропозиції? Лише закиди «ви ж українці, то де ваша держава?». Літературний хист, який протягом четверті століття витрачений на драматичне заламування рук. Ляшко на такий випадок хоча б вили тримає. 

 Численні тексти про те, як все погано, це не журналістська критика, а надто особистісна оцінка. Фактів немає – є претензії, перекручення, нерозуміння, викликане банальним незнанням. Як, наприклад, сумнівна теза про  підтримку Віктора Ющенка з боку продержавних ЗМІ.

Це інтелектуальне «самолюбованіє», яке виводить у повний відрив від реальності тих українців, яких я бачу під час поїздок регіонами. Ці люди існують – поза комфортним форматом журналістського монологу про незграбність українських політиків і викриття змов і домовленостей між ними. Це нагадує анекдот про подружжя, де жінка нічим не займається – вона просто готує, тягне домашнє господарство, доглядає дітей, а чоловік лежить на дивані і розмірковує про подолання голоду в Африці – він має великі справи.

Я розумію, що після відпочинку у замку Золотої кози думки про таких українців не можуть приходити в голову правдорубців у гламурі. Бо вони люблять себе у мистецтві, а не мистецтво – у собі.