Пацючий вовк

Коли ці "бандити" захопили владу, вони впровадили поліцейський режим. Нині на кожному кілометрі даїшник, під кожною конторою УБЕЗ, після кожного протесту - кримінальна справа

Море створив Бог, а моряків – диявол. Принаймні, їхня функція вповні диявольська: трохи дати і все забрати. Моряки привозили нам спеції і чуму, мексиканське срібло і сифіліс, вони відкрили Гренландію, що чудово, і Америку, що жахливо. І вони вигадали чи не найогиднішу бюрократичну фішку.

В бочку кидають кількох пацюків і ті, позбавлені харчів, жеруть один одного. Той пацюк, який виживав і з‘їдав своїх товаришів, коштував дорого, його продавали на кораблі, щоб він полював за пацюками в трюмах.

Очільники бюрократичного інтернаціоналу – нащадки моряків. Коли федерали не впоралися із кавказьким підпіллям, вони витягли з бочки Кадирова. Коли новій «українській» владі знадобилося притиснути підприємців, вони призначили в уряд на притискальні посади підприємців – Бродського і Тигіпка, ті діють безжально.

Більшовик Сталін передушив більшовиків більше, аніж царська охранка, білополяки, українські куркулі і фашисти разом узяті.

Помаранчеві обзивали Януковича і його подільників бандитами. Можливо, багато хто з них справді має злочинне коріння і всі вони толерують блатну субкультуру. Але коли ці «бандити» захопили владу, вони впровадили поліцейський режим. Нині на кожному кілометрі ДАІшник, під кожною конторою УБЕЗ, після кожного протесту – кримінальна справа.

Днями ряд культурних і громадських діячів звернулися до Президента з проханням взяти під особистий контроль ситуацію з центральною дитячою лікарнею ОХМАТДИТ.

На свою біду вона знаходиться майже в центрі Києва і займає велику територію, яка могла б бути забудована офісними центрами, торгівельними і розважальними установами. Були чисельні спроби розформувати, або посунути цю лікарню, але стикалися з опором громадськості, позаяк лікарня є останнім шансом вижити для дітей з найтяжчими хворобами. Нарешті крига скресла. Кажуть, що більша частина території вже обіцяна російському інвестору. Щоб вивільнити її, буде збудовано новий зразково-показовий багатоповерховий корпус, куди будуть переведені всі відділення, окрім тих, які розформують. Туди влізе лише половина ліжок. Решта корпусів будуть знесені. Ті дітки, які не помістяться – помруть, ті лікарі, які обурюватимуться – будуть звільнені. Ще є волонтери, які знаходять донорів, ліки і кошти для лікування – найбільш скандальна і деструктивна публіка – на них, певне, будуть заведені кримінальні справи.

Все це стало можливим завдяки технології «пацючого вовка». Міністром охорони здоров‘я призначено Ємця – голову Центру кардіохірургії, який розташований на території ОХМАТДИТу. Свого часу він зробив багато доброго. Для прикладу, українська кардіохірургія, в т.ч. і його зусиллями, вище рівнем за російську. Його Центр обладнаний та відремонтований за європейськими зразками. Саме йому доручено «реорганізувати» ОХМАТДИТ в інтересах забудовників. І він натхненно і швидко здійснює це. Можливо, це було однією з умов призначення його на посаду міністра. «Свій» легко зламає спротив колег, завжди зможе переконливо аргументувати необхідність збільшення дитячої смертності інтересами реформи в медичній галузі.

Найбільше скандалить з приводу зменшення місць в лікарні опікунська рада відділення дитячої онкогематології. Я був в цьому відділенні тільки один раз і більше не хочу. Це не для таких слабких нервів, як мої. Неможливо дивитися на цих вбитих горем матерів, на дітей, які місяцями і роками терплять біль, на голомозих після хіміотерапії дівчат, на немовлят з печаткою смерті на чолі… І це ті, кому поталанило, а для скількох не вистачило місця, скільки з них ще добиваються грибками в обласних лікарнях, які десятиліттями не пам‘ятали ремонту, без ліків, без належного обладнання, без належної кваліфікації лікарів.

Я не волонтер (у мене не вистачає мужності ним бути), але дозволю собі сказати кілька слів за волонтерів, бо самі за себе вони зазвичай не говорять, багато хто відмовляється давати інтерв‘ю, рекламувати себе, слідуючи євангельській заповіді анонімності доброчинності.

Я спостерігаю волонтерів, які складають опікунську раду дитячої онкогематології ОХМАТДИТУ. Вона незабаром буде ліквідована рішенням керівництва закладу, або міністерства, щоб не набридала. Сім‘ї цих волонтерів зітхнуть з полегшенням. Бо тоді гроші з сімейного бюджету, можливо, не будуть так часто витрачатися на чужих дітей, можливо, волонтери поменше будуть пропадати в лікарні, менше краяти серце рідним плачем по померлих дітях, страхом за тих, хто на грані життя.

Але їхніми зусиллями і зусиллями десятків інших волонтерів, принаймні в Києві, хоч більш-менш вирішена проблема донорської крові для онкохворих дітей, і те, що ці діти вже не заражаються через неї гепатитом, і те, що все ж таки вдається збирати гроші на трансплантації кісткового мозку (від неродинних донорів) за кордоном, і те, що дітки і їхні батьки не відчувають себе покинутими, і те, що вдається хоч якось вибивати ліки і фінансування з уряду і хоч якось захищати дітей від неякісних ліків деяких формацептичних фірм.

Я спитав в одного волонтера, навіщо він волонтер, і він відповів: «Знаєш, коли раніше піднімався на ескалаторі з метро і кожного разу бачив плакат «Поможіть зібрати гроші на операцію онкохворої дитині» (їх там багато таких плакатів), кожний раз відчував себе негідником».

А що відчуваємо ми з вами, коли бачимо ті плакати?

tsn.ua