Борці з "телячою мовою" - опора "трону"

Звідки беруться "Швеці"?

Ситуація з одеським інспектором Швецем, що у неофіційному спілкуванні висловив свою нелюбов до державної української мови  (яку він назвав "телячою"), не на жарт сколихнула українське суспільство. Звичайно, це не перша провокація, спрямована на розпалювання міжнаціональної ворожнечі в Україні. Якщо вже мери деяких міст дозволяють собі порівнювати вживання державної мови із «божевіллям», то на що чекати від рядових інспекторів?

Слід розуміти, що подібні настрої у нас досить поширені. Таких "Швеців" (до речі, яке чудове "російське" прізвище!) можна зустріти, буквально, на кожному кроці. У нас, наприклад, є ціла категорія громадян, які професійно «пишаються» тим, що не знають і не бажають вчити державну мову. Так само як відомий римлянин Катон постійно повторював, що «Карфаген має бути зруйнований», так саме і вони регулярно стверджують, «що мову цю не вчили і вчити не збираються».

Особливістю мовних дискусій в Україні є те, що в нас метою будь-яких розмов на дану тему є не захист своїх прав або пропаганда культури, а бажання принизити іншого, відмінного по мові співгромадянина. Суспільство розкололася на угрупування «мовних фетишистів», які у кожній публічній дискусії намагаються розігрувати свої «садо-мазо ігри» на мовну тематику.

20 років у нас нагнітається на офіційному рівні міжнаціональна ненависть, що "підживлює" владу і забезпечує стабільність "трону" надійніше за будь-яких опричників.

За роки незалежності у громадян України забрали все: вклади, роботу, доходи, фінансову стабільність.

Фактично, у середньостатистичного громадянина України не залишилося більше нічого. Крім, хіба що, певного «культурного гонору", що підтримує його у важкі моменти життя. Але цей гонор у нас не може існувати у пасивній формі. Ні, український громадянин, сповнений такого гонору, спрямовує усі свої зусилля, усю свою енергію на те, щоб довести, які його оточують дурні, якій він сам на їх тлі розумний.

У нашому феодально-клановому суспільстві у громадянина залишається лише одна форма самоствердження - приниження "ближнього".

Наш громадянин знає, що в нього нічого немає, йому в житті нічого не «світить», він сам ні на що не впливає. Можливо, це і привід для смутку, але людська психологія знаходить вихід з цієї ситуації.

Тож він, усвідомлюючи своє реальне соціальне становище, неймовірно пишається вірністю "великій російській мові", постійно відкрито виражаючи презирство стосовно   носіїв "телячої говірки".

До речі, саме в цій сфері варто шукати і пояснення такого розповсюдженого в нашій країні хамства.

Хам, принижуючи інших, ніби піднімається над ними у власних очах. Він уже не просто рядовий «холоп». Ні, він уже «холоп над холопами», і ця думка його тішить.

Взаємні мовні та національні приниження, хамство, ненависть і заздрість - це те, що не дає сформуватися навіть самим примітивним зародкам громадянського суспільства у нашій країні. Адже як у нас виходить: поки одні йдуть боротися за власні права, інші або ховаються по своїх "норах", визираючи звідти з недобрим виразом обличчя, або ж навпаки проклинають тих, хто не хоче упокоритися та змиритися зі своїм убогим життям.

Убогість воює проти вбогості, люмпени рвуться "бити морди" іншим люмпенам.

Управляти таким суспільством - одне суцільне задоволення. Навіть не треба організовувати серйозний репресивний механізм, адже його функції можна успішно покласти на «громадян-добровольців-активістів».

Особисто в мене ці суб’єкти (модель «Швець») викликають аналогії із рабами-мулатами, які дуже пишалися своїм походженням перед своїми чорнішими «колегами», хоча і були такими самими невільниками.

Крім того, не будемо забувати, що сам сумнозвісний інспектор працював у Одесі, де нещодавно змінилася міська влада. Новообраний мер узяв курс на «русифікацію», що, очевидно, не могло не відобразитися у душах «первинної ланки» державного механізму, до представників якої належать і інспектори. У нас дуже давня традиція «лизоблюдства», котре за століття перетворилося на справжнє мистецтво. Наші чиновники навчилися з одного погляду визначати настрої та уподобання своїх «начальників», для того, щоб уміти їм подобатися. Очевидно, що і одеський інспектор теж уже почав «тренуватися» до нових політичних умов, щоб за будь-яких обставин виглядати «своїм».

Яку ж чудову кар’єру обірвали на зльоті?

Варто підкреслити, що усе це написано не з метою зневажити російську мову та її носіїв, до яких я ставлюся з повагою. Російська мова – мова великої культури, яку варто знати. Але це не значить, що володіння російською мовою надає комусь право на зневажання інших людей.

Тим, хто дуже любить кричати про «телячу мову», варто замислитись: як він живе, чи задовольняє його власні умови життя, чи подобається його країна, його місто, вулиця?

Можливо, варто приділити більшу увагу проблемам багна, сміття та стихійної забудови? Корупціонерам та казнокрадам?

Хто його більший ворог? Носій іншої мови, який так само живе і працює, або той, хто його щоденно обкрадає на «державному рівні»?

Погляньте на владу. Там панує повний «інтернаціонал, бо їх об’єднують гроші та власність. А численні «Швеці» - надійна опора трону.