Доки є така опозиція, владі ніщо не загрожує

1 лютого вся Україна стала свідком чергового політичного фарсу.

Саме цього дня Верховна Рада остаточно схвалила зміни до Конституції, які продовжують повноваження законодавчого органу та Президента. Перед цим громадяни мали змогу побачити та почути череду виступів депутатів, у яких представники опозиційних сил незмінно відкидали запропоновані зміни до «Основного закону» як «неконституційні». Ледь не сорочки рвали на собі, червоніючи від люті, та повторюючи одні і ті ж положення, що, мовляв, і текст нормально не підготовлений, і процедура не дотримана. Іноді їх виступам навіть вірилось.

А далі… А далі настав час голосування, і сумнозвісний законопроект набрав цілих 310 голосів, об’єднавши не лише представників Коаліції, але й 41 «нашоукраінця» та 7 «бютівців». Треба було бачити, з якою хитрою посмішкою за процесом спостерігав В. Литвин, який, очевидно, досконало знав результати голосування завчасно.

Та й, мабуть, не лише він мав привід бути вдоволеним, адже «карнавал» було продовжено для всіх депутатів ще на 1,5 року. Тепле місце, високий статус, відсутність обов’язків. Що ще потрібно для щастя? Так от, зміни до конституції ухвалили не коаліціанти. Їх ухвалила чергова «п’ята колона», котра стрімко була утворена у надрах «принципових опозиціонерів».

Немає найменших сумнівів, що наші шановні опозиціонери знайдуть 1001 пояснення власному вчинку. Від раціональних («не можна проводити вибори без законодавчої бази», «треба вводити державу у конституційне поле» і т.д.) до традиційних байок про «підроблені картки», «мішки грошей» та «тиск».

Уже почалися виключення. БЮТ знову «чинять», наче поламаний олівець. Хоча в нормальній політичній структурі треба було б уже розібратися з тими, хто сформував передвиборчий список виключно із політичних перебіжчиків. Та й взагалі, досить дивно, що «зрадників» знайшлося рівно стільки, скільки потрібно (плюс 10 – «про всяк випадок»). Така аптекарська точність викликає підозри про «серйозний рівень» ухвалення рішень. Будь-який свідомий громадянин знає справжню відповідь на питання про причини такої дивовижної «послідовності» опозиціонерів. Очевидно, що вони більше бояться відповідати перед власними виборцями, ніж перспектив утримання при владі своїх політичних опонентів.

Кожен з тих, хто голосував 1 лютого «за», чудово розумів власні перспективи на переобрання. А тому вони обрали можливість зайві півтора року просидіти під куполом приміщення парламенту (хоча, відверто кажучи, більшість з них там все одно не з’являється). І їх навіть не відлякувала можливість пролонгації повноважень такого нелюбимого ними президента Януковича. Париж вартує меси, а тепле депутатське крісло вартує будь-чого.

Під впливом таких «ставок», уся опозиційність швидко розвіялась наче марево. Довіряти таким опозиціонерам – кривити душею перед самими собою. Вони – вірні «хунвейбіни» режиму, котрі будуть надійною основою для його існування. Своєю брехливістю вони створили будівлю української влади. Вони її виплекали своєю демагогією. Вони – такий же елемент нинішньої державної системи, як і будь-який міністр. Поки нинішня опозиція не поступиться якісно новим політичним силам, до того часу стійкість влади буде непорушною.