Про наші свободи

Два тижні тому я звернувся з листом до Верховного Комісара ОБСЄ у справах національних меншин Кнута Воллебека у зв’язку із порушенням прав української громади в Росії із проханням втрутитися у ситуацію та взяти її під особистий контроль.

Я зробив це з однією метою. Мені справді небайдужі права наших людей за кордоном. І мені небайдужі наші свободи в Україні.

Учора в Києві був головуючий в ОБСЄ, міністр закордонних справ Литви Аудронюс Ажубаліс. Він сказав, що європейське співтовариство занепокоєне ситуацією навколо свободи слова та прав громадян в Україні.

Те, що наші нинішні власті говорять, що в Україні все в порядку зі свободою слова та правами громадян – це типово радянська реакція.

Ми, Україна, - не студенти і не школярі. І те, що наші владні «діячі» не  визнають  явного, обурює мене. Україна з 2004 року різко втратила свої позиції: «Freedom House» виключив Україну зі списку вільних країн, «Репортери без кордонів» констатують, що Україна за 2010 рік втратила 42 позиції у рейтингу свободи слова. Про проблеми прямо говорять європейські партнери.

Чи розуміє це влада? Розуміє. Чи змінить свою політику? Не думаю.

Тому справа за нами. Справа за мною, за вами. Мені просто не байдуже.

Нам треба формувати єдиний громадянський настрій: не пропускати владної брехні, не йти на компроміс з правдою і підтримувати в суспільстві запит на чесні та незалежні медіа.

Не хотілося б, щоб це звучало як загальні слова.

Я так думаю і хочу діяти.