Проект під назвою ТЕРИТОРІЯ ДИТИНСТВА

Вперте небажання держаних мужів говорити на дитячі теми видає в них психологію споживацтва.

Столичні депутати прийняли за основу Стратегію розвитку столиці до 2025 р., яка нещодавно була презентована міською владою. Цей документ орієнтований на майбутнє. Тому плоди реалізації стратегії пожинатимуть ті, кому зараз п’ять, десять, п’ятнадцять років. Тобто діти. Втім, у масивній брошурі на 70 сторінок про них згадують кількома абзацами.

Деградація міської дитячої інфраструктури за останні десятиліття помітна неозброєним оком. Більше сотні дитячих садків перепрофільовані. Їх приміщення облюбували різні держустанови та приватні фірми. Результат плачевний – тільки для 69% дітей столиці є місця в дитсадках. Але повернути садочки набагато важче ніж віддати. Розмови про це йдуть не один рік. У рамках оприлюдненої стратегії, Київ поставив амбітну мету – відкрити до 2025 року ще 70 дитячих садків на 15 тис. місць. Щоправда, яким чином це зроблять (будуватимуть нові чи забиратимуть старі приміщення) не уточнили.

Дитсадки – тільки вершина проблеми. У Києві дефіцит творчих гуртків, спортивних секцій, дитячих майданчиків. Тільки 30% дітей відвідують позашкільні заклади, за останні роки місто не побудувало жодного спортивного об’єкту для дітей, з 4-х тисяч дитячих майданчиків більшість відслужили свій вік, а деякі потенційно загрожують здоров’ю дитини. Але про все це в стратегії розвитку згадано одним рядком – обіцяють побудувати два спортивні стадіони та реконструювати 259 спортивних майданчиків у школах.

Вперте небажання держаних мужів говорити на дитячі теми видає в них психологію споживацтва. Вона не дає нам зазирнути у завтрашній день та обмежує кругозір. Як гриби після дощу в Києві ростуть нічні клуби, торгові та розважальні центри, СПА-салони тощо. Все це потрібно нам, дорослим, для „солодкого” життя. Для себе ми створюємо будинки (з інфраструктурою від холодильника до ТБ), будуємо музеї, театри, бари, ресторани. Діти ж, на жаль, не можуть лобіювати свої інтереси у владних коридорах та кулуарах. У результаті не те що комфорту, але й більш-менш людських умов для дітей в місті не створено.

Рано чи пізно настане та критична точка, яка змусить нас відмовитись від суспільного егоїзму. Європа пройшла цей шлях. Тому дбайливе ставлення до дитини, наприклад, у Великобританії контрастує з нашими реаліями, де діти ніби тягар для дорослих, особливо для чиновників і політиків. Тим часом і м. Київ, і Україна старіє. У деяких регіонах вже майже не чутно дитячого галасу. Якщо в 1990 р. у віковій категорії до 14 років було більше 11 млн. дітей, то в 2010 р. всього 6,5 млн. Столиця – не виключення. У 1995 р. тут жило 515,7 тис. маленьких киян, а в 2010 р. уже 357,5 тис. Навіть з точки зору сухої статистики і демографії ми не можемо відмахнутись від проблем дитинства.

Сьогодні багато говорять про національну ідею. Хтось бачить її в єдності з Росією чи Євросоюзом, хтось - в середній зарплаті більше тисячі доларів, хтось - у розвитку новітніх технологій. Але всі мрії утопічні, поки не гарантуємо завтрашній день. Шлях один – перетворення Києва та України на територію дитинства. Це можна зробити через створення режиму найбільшого сприяння проектам, які пов’язані з розвитком дитячої інфраструктури.

По-перше, це усіх об’єднає - кожна родина думає про майбутнє своєї дитини. По-друге, ми зробимо величезний крок вперед у вирішенні демографічної проблеми. По-третє, ми припинимо нарешті відкупатися від дітей іграшками, шматтям та іншими речами.

Київська влада обіцяє широке громадське обговорення нової стратегії. Сподіваюсь, у ході дискусії вона трансформується і проект „Територія дитинства” стане її невід’ємною частиною. Це буде знаком, що ми нарешті досягли рівня цивілізованого стратегічного мислення і оперуємо не тільки категоріями сьогодення, а й думаємо про майбутні покоління.