Вона сидить і він не гнеться

Посадили.

 Проте, Юля поводила себе мов рання Християнка (ті «на вироки суду відповідали брутальною лайкою»). І це чудово. Бо в тюремному товаристві (особливо на жіночих зонах) не вистачає авторитетних людей, здатних на радикальне заперечення.

Янукович теж тримається мужньо в лещатах між Сходом і Заходом. Віриться, що буде сильним лідером, не гіршим за Лукашенка. Навіть у самотності Межигір’я він не втрачає доброго гумору: ми всі оцінили вдалий жарт (який він, можливо, занадто часто повторює) за незалежність вітчизняного судочинства.

Єврочиновникам не зламати нашого Федоровича погрозами відкласти підписання угоди за асоціацію. З іншого боку, навіщо нам партизан-антиглобаліст на посаді президента?

Поділюся власним досвідом. В мене є добрий приятель, який до недавнього часу працював мером Одеси, Гурвиць. Після блискавичної перемоги Януковича, я мав з Гурвіцем не одну непросту розмову ось про що. Вам терміново треба вступити до Партії Регіонів – кажу я – інакше посаду не втримати.

- Розумієте, Дмитре, - відповідає Гурвиць – це поза сумнівом необхідно, але переламати себе я не можу. Якось так воно буде гидко виглядати.

- Послухайте – кажу я на це – ви хочете залишитися мером, ви – найкращий мер для цього Богом забутого міста, нам усім потрібно, щоб ви були мером, але ви не можете бути одночасно і мером, і революціонером. Якщо ви революціонер, то треба вже шукати нелегальну хату, м'ясорубку, щоб перетирати аміачну селітру, майструвати собі фіктивні документи, купляти вікно на кордоні з Придністров'ям…

Але якщо ви позиціонуєте себе як мера – то треба просиджувати в приймальні у президента, трошки принижуватися перед Азаровим, прогинатися перед Льовочкіним і зберігати вічну вірність Партії Регіонів щонайменше найближчі чотири роки.

Не вмовив! Тепер Гурвиць за кордоном, а в Одесі бардак.

Те саме буде й з Україною, якщо наш Янукович любитиме власну помсту більше, ніж євроінтеграцію.

Любий Вікторе Федоровичу, нам тут, у столиці, непотрібен мер-космонавт, анархіст на посаді голови Укрзалізниці, поет-романтик на чолі Енергоатому, яскравий метросексуал у якості Київського митрополита, або нонконформіст-президент. Нам потрібне лагідне телятко, яке випросить іще один транш МВФ, вимутить Зону вільної торгівлі з Євросоюзом, зацілує гузицю євро-комісара заради скасування віз.

Натомість серед опозиціонерів хотілося б бачити побільше Че Гевар. І тут, перед вироком, виступає член фракції БЮТ Томенко, і закликає натовп прихильників Тимошенко не битися з міліцією!

Якось від опозиціонера завжди більше чекаєш протилежного: заклику до міліції не бити опозиціонерів. Втім, мабуть, він знає щось таке, чого не знаємо ми. Зрештою, він пробився у віце-спікери, а ми з вами щоранку пробиваємося до виходу з метро.

Нажаль, сама Тимошенко, депутати її фракції і взагалі вся опозиція більше розраховує на підтримку не українського народу, а народу США та народів ЄС, вірніше тих, хто представляє їх у Єврокомісії. «І що, дочко, допомогли тобі твої ляхи?» За півтора роки Юлина опозиція не зробила нічого для створення страйкової інфраструктури по всій Україні. Хоча, така можливість в них була.

Опозиція зробила все, аби знизити протестний потенціал мас. Саме опозиційні депутати стали добровільними помічниками міліції у справі заспокоєння протестних настроїв. Коли люди під судом хотіли самовиразитись, їх зупиняли й закликали до покірності саме депутати БЮТ.

Це очевидна капітулянтська позиція. Навіть у такій скрутній ситуації опозиціонери бояться народного бунту більше, ніж репресій влади.

Акції непокори, анонсовані опозицією, зведуться до кількох млявих пікетів. Мова не про те, що бютівські депутати власноруч мають споруджувати барикади. В жодному разі!

Проте, хоча б нині варто заткнути своїх томенків, організувати розгалужену службу юридичної та інформаційної підтримки будь-яких протестів, фінансувати допомогу всім політв’язням, а не тільки своїм з метою солідаризуватися з молодіжними радикальними групами, тощо.

Поки що Янукович здається більшим радикалом, ніж опозиціонери.