Єдина поступка, яка задовільнить Росію – здача нашої незалежності

Через місяць відбудуться вибори Президента Росії. Фактично, вибори без вибору вже відбулись. Проте, влада в Росії активно імітує передвиборчу гонитву. Так чи інакше, нас цей захоплюючий процес може цікавити більшою мірою з тієї точки зору, як зміна ролей у тандемі Путін-Мєдвєдєв вплине на українсько-російські взаємини.

Ще напередодні попередніх президентських виборів я передбачав, що Путін довірить посаду "технічному" кандидату з тим, щоб у 2012 році стати президентом на наступні 2 терміни – тобто, нинішнє балотування – це проект, котрий був заготовлений командою Путіна ще до президентських виборів 2008 року.

Наразі цей сценарій реалізовується. У мене немає жодних сумнівів, що наступним Президентом Росії, незалежно від реальних результатів виборів буде ВВП. Інша справа – чи зможе Путін набрати 70% голосів, як це зробив Медвєдєв в 2008 році. Маю сумнів.

І нинішні рейтинги Путіна і інших кандидатів, а також ті серйозні протести, котрі супроводжують "передвиборчу гонитву" дають можливість зробити висновки про те, що Путін не зможе набрати 70% голосів. Інші кандидати, як заведено в Росії, будуть створювати такий собі "фон демократії".

Питання полягає лише в тому, якими будуть фальсифікації. За оцінками нинішньої російської опозиції на попередніх парламентських виборах в Росії рівень фальсифікацій становив 20%. Щодо президентських виборів, однозначно можна сказати лише те, що весь державний апарат буде працювати на користь Путіна.

Нинішні протести, хоч вони і вражають своєю масштабністю, порівняно з попередніми роками, навряд чи призведуть до повторення ситуації в Україні. На мою думку, репресивний апарат в Росії роками відточував майстерність тримати в кулаці опозицію, тому я не думаю, що вони можуть кардинально змінити ситуацію.

На відміну від України напередодні Помаранчевої революції, в Росії немає єдиного лідера опозиційних сил. Там є декілька яскравих особистостей, котрі не знаходять, на жаль, політичної волі, обрати зі свого кола єдиного опозиційного лідера. Це також, до речі, стосується і Білорусії. Тільки Україна свого часу змогла подолати цей розкол і погодити одну кандидатуру від демократичних сил.

На мою думку, не слід очікувати кардинальних змін в російсько-українських відносинах з поверненням В. Путіна

Чи то Путін-Президент, чи то Путін – Прем'єр, він впливає на формування позиції Росії щодо України.

Спочатку Медвєдєв позиціонував себе як сучасна людина, котра поважає верховенство закону і прав людини, проте, за роки свого президентства він довів зворотнє. Демократії в Росії як не було так і немає. Росія за часів Мєдвєдєва, ігноруючи основоположні принципи міжнародного права, здійснила агресію проти Грузії.

Що стосується Путіна, я пригадую різні його вислови, зокрема і погрозу застосувати ядерну зброю проти України.

Я не очікую того, що Путін зменшить свій тиск на Україну щодо участі у Митному союзі, вступу до Єдиного Економічного Простору, а також в його іміджевому міфічному проекті – Євразійському союзі. Він буде нагнітати цей тиск, задля втягування України в орбіту реалізації інтересів Москви.

Наскільки це йому вдасться залежить не від Путіна, а від українського керівництва. Нинішнє українське керівництво віддало перевагу інтеграції до ЄС, аніж участі у Митному союзі. Проте загострення стосунків з ЄС може поставити цю мету в статус нереалізованої.

Перебіг економічних взаємин між Україною і Росією

Ні за часів Єльцина, ні за часів Путіна-1, ні за часів Мєдвєдєва, ні за часів Путіна-2 не варто було очікувати ні подарунків, ні поступок Україні. Українські керманичі завжди піддавалися політичному, економічному, гуманітарному тиску з боку Росії, доходило до прямих погроз застосування сили.

Тобто, риторика новообраного президента Путіна може бути дещо пом'якшеною, в залежності від поведінки українського керівництва. Якщо українське керівництво буде відстоювати наші національні інтереси і не погодиться на участь в Митному союзі, то швидше за все Росією будуть застосовані різні торговельні війни, як це мало місце останнім часом з українськими сирами, як це було в минулому з трубною та м'ясо-молочною продукцією, українською карамеллю тощо.

Україні від "Путінської Росії ver.2" не варто очікувати позитиву

Все залежить від української влади, котра давно мала зрозуміти, що ні на які поступки Росія не піде. Поступки українського керівництва нічого не варті для Росії, якщо це не здача національної незалежності України. Це єдина поступка, котра задовільнить Росію. Питання в тому, чи готова нинішня українська влада піти на таку поступку – відмовитись від незалежності Української держави?

Інші поступки лише розпалюють апетит Росії. Як то було в питанні злочинної харківської угоди, котра передбачає продовження перебування російських військових на території України до 2042 року. Хіба це зупинило апетити Москви? В жодному разі!

Далі був наступ на наші економічні інтереси в тому, що стосується вітчизняної авіабудівельної промисловості. До речі, в планах, з якими звертався Міністр закордонних справ Росії Лавров до Президента Медвєдєва в 2010 році було чітко прописано пункт про підпорядкування української авіабудівельної промисловості російській авіабудівельній корпорації.

Те саме стосується орієнтації виключно на поставки ядерного пального з Росії. В тій же записці сказано, що Російська держава повинна сприяти тому, щоб російський бізнес отримував контрольний пакет акцій в українських підприємствах. Це – саме те, що відбувається сьогодні. Таким чином, виконується стратегічна мета Москви, котра полягає у поглибленні економічної залежності України. Вона не зміниться від рокіровки російського керівництва, проте, чи реалізується вона, напряму залежить від поведінки українського керівництва.