Чому нинішньому керівництву країни не вдається політично вирішити газові питання

На мою думку, не зважаючи на складну внутрішньополітичну ситуацію, що склалася в Україні, у нас не має бути претензій до європейських партнерів по Енергетичній хартії.

На мою думку, не зважаючи на складну внутрішньополітичну ситуацію, що склалася в Україні, у нас не має бути претензій до європейських партнерів по Енергетичній хартії.

Нагадаю, що ще в 2008 році був підписаний Меморандум про модернізацію української газотранспортної системи і про відповідне виділення коштів з боку Європейського Союзу, зокрема, Європейського банку реконструкції і розвитку. Борис Тарасюк вважає, що цього не сталося, оскільки Україна не виконала низку умов, які вона мала виконати.

Що стосується інших умов, то,  на мою думку, нашим партнерам в Європейському Союзі бракує стратегічних концептуальних підходів . Це стосується питання спільної зовнішньої і безпекової політики, яка так і не запрацювала в Європейському Союзі; це стосується відсутності єдиної, спільної політики енергетичної безпеки. Причини цього полягають в тому, що деякі впливові країни ЄС намагаються вирішити свої енергетичні проблеми, ігноруючи інтереси ЄС загалом, і своїх партнерів по ЄС.

Наведу приклад: побудова «Північного потоку», що не відповідає спільній безпеці Європейського Союзу, від котрої він потрапляє у ще більшу залежність від одного постачальника газу – Росії.

Що стосується Росії, як людина котра була у витоках встановлення і розвитку взаємин з Російською Федерацією, можу сказати, що відносини між нашими країнами ніколи не були «братніми» .

Починаючи з 1991 року, згадаймо слова речника Президента Росії Вощанова, який заявив, що, якщо Україна хоче незалежності, то Росія ставить під сумнів існуючі кордони, закінчуючи останніми примітивними висловлюваннями головного санітарного лікаря Росії і його заяви щодо українців. Між цими двома подіями ціла низка складних взаємин між Україною і Росією: це і Чорноморський флот, і власність колишнього Радянського Союзу за кордоном, це  питання морських кордонів, питання демаркації кордонів на суходолі, це питання газу, які переслідують всі 20 років взаємини між незалежними державами.

Якщо подивитися на історію цих взаємин, можна побачити, що, попри слова про дружбу і братерство, про стратегічне партнерство, для Росії вони ніколи не були дружніми і завжди передбачали поступки з боку української влади. Коли більше вдавалося, коли менше, але представники української влади виявлялися дуже поступливими до тиску Росії”.

За Президентів Кравчука і Кучми було визнано неіснуючий державний борг, котрий, насправді, був боргом окремих українських підприємств, а також  розділено Чорноморський флот, який мав би повністю відійти Україні.

За всіх президентів, за всіх прем’єрів в багатьох чиновницьких кабінетах лихоманило, коли російські високопосадовці блефували загрозою   перекриття «газової труби». Це примітивна логіка, але вона впливала на менталітет багатьох українських керманичів. І це при тому, що насправді, Україна настільки залежить від російського газу, наскільки Росія залежить від його транзиту українською газотранспортною системою.