Боротися не на життя, а на смерть. Не вмирати.
Днями Василь Зима написав на своєму блозі, що зараз нема
політичних лідерів, готових "вмерти за нас", тобто за народ. І що лідери дбають лише про себе.
Василь не вірить в опозицію. Може й так це.
Лідер повинен бути готовим на все. Не стоїть завдання красиво вмерти. Але якщо не жити так, ніби смерті нема, ніби смерть вже позаду - момент істини ніколи не настане. Власне, не момент, а життя в правді.
Юрко Винничук каже, що
українці завжди зраджували своїх гетьманів. Напевне, це не вся правда, хоч у цьому щось є. Незалежно від готовності лідерів боротися і вмирати, неможливо відокремити лідерів і народ, командирів і армію. Усі - одне, одна доля.
5 березня 1950 року загинув командир УПА Роман Шухевич (Тарас Чупринка). Загинув майже через 5 років після війни, проживши ці 5 років на території радянської України, продовжуючи боротьбу не у льосі, а зухвало відвідуючи і чорноморські курорти.
Я за те, щоб припинити присвоювати звання Героя України як радянський пережиток. Шухевич зробив свій вибір. Він завжди буде героєм. Не лише для тих, хто ідейно близький з ним. А вже тому, що він, людина освічена і цілком благополучна, як би тепер сказали, представник вищого середнього класу, зробив свій вибір на користь Служінню та Жертовності. Шухевич - герой понадідеологічний та понаднаціональний, його історія - це світовий епос.
Що вони зараз можуть зробити? Прийняти судове рішення, відібрати "корочку"? І що це змінює?
Краще за актора та режисера Григорія Гладія, який виконав у фільмі "Нескорений" роль Р.Шухевича, не скажеш:
"Шухевич - це герой у міфічному плані. Це герой, який йде проти всього. Йде на свідому смерть. Це тип героя в абсолюті".
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.