Багаторічний агент Уряду, Лутковська, не захищатиме права громадян!

Моя заява з приводу спроб влади України здійснити узурпацію посади уповноваженого з прав людини та призначити на цю посаду особу яка протягом останніх 11 років виконувала інквізиторські функції

Я звертаюся до тих, хто стоїть сьогодні безпосередньо у керма влади в Україні і уповноважений приймати рішення, від яких залежить доля нашої держави, її престиж в очах світової громадськості, її репутація, а відтак і її «завтра». Ні для кого не таємниця, який сьогодні склався стан із дотриманням прав людини в Україні. Про відверту наругу над правами людини, неприховані репресії та прояви тоталітаризму вже на повний голос заговорила не лише уся Європа, а й увесь світ. Люди не ймуть віри у те, що їх права взагалі можуть бути захищеними в Україні, шукають правди у Європейському суді з прав людини. Такий стан речей нагадує замкнене коло і має бути негайно змінений, бо це призводить до позиціонування України як держави не здатної забезпечити гідне поводження з людиною, яка  не спроможна самостійно вирішувати свої внутрішні проблеми, переносячи їх в міжнародну площину, а також до чисельних соціальних, політичних та економічних проблем та зворушень.

Виключна роль у питанні дотримання прав людини у державному механізмі відводиться уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Це посадова особа, на яку покладається обов’язок відстоювати порушені права людини в Україні, а не лобіювати інтереси провладних структур чи Уряду. Саме тому статтею 5 Закону України «Про уповноваженого Верховної Ради з прав людини» визначено серед ряду інших вимог, що громадянин України, який може бути обраний на цю посаду повинен відзначатися високими моральними якостями та мати досвід правозахисної діяльності.

У світлі вищевикладеного абсолютно неприйнятною виглядає позиція 125 депутатів провладної фракції щодо призначення на цю посаду Лутковської В.В., яка протягом одинадцяти років займалася діяльністю, направленою не на відстоювання та дотримання прав людини в Україні, а діяльністю проти громадян, діяльністю, що відверто і однобоко лобіювала інтереси Уряду. Під своїми зауваженнями, коментарями державного значення та «правовими» позиціями, яких тільки протягом 2011 року було підготовлено 357, Лутковська підписувалася як Агент Уряду з питань Європейського суду з прав людини. Як може агент Уряду виступати, захищаючи права пересічних людей? Змушений констатувати, що тут наявний «конфлікт інтересів» - ситуація, за якої особа в позиції довіри має протилежні професійні або особисті інтереси,  що можуть ускладнити виконання обов'язку неупереджено та виникають внаслідок існування можливостей для зловживання владою.

 Тож просування на посаду уповноваженого з прав людини кандидата, в незацікавленості якого виникають значні сумніви більше схоже на сплановану акцію провладних депутатів та уряду по поступовому привласненню, а з часом, і остаточною приватизацією Урядом цієї функції, що є неприпустимим для правової держави.

Яскравим свідченням відношення Лутковської В.В. до дотримання прав людини є зауваження Уряду, подані до Європейського суду з прав людини по справі «Луценко проти України», де вона відверто і наполегливо відстоює позицію влади та Уряду, абсолютно не беручи до уваги його права як людини, ігноруючи приписи Конституції та міжнародних договорів, громадську думку українців, які на власні очі бачили «об’єктивність» суду, проведеного суддею Вовком щодо якого під керівництвом Ю. Луценко збирались докази вчинення особливо тяжкого злочину. У резюме до зауважень Лутковська зокрема відзначає, що затримання заявника абсолютно законне, відповідає усім вимогам до «законності затримання», що права Луценка порушені не були, що судовий процес щодо нього відповідав усім вимогам, що висуваються до судової процедури.

Також мушу відзначити, що правозахисна діяльність, яка є необхідною правовою вимогою для перебування на посаді уповноваженого з прав людини, полягає у захисті фундаментальних конституційних прав людини та основних свобод від держави, правовій допомозі юридичним особам, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства у спірних питаннях з охорони прав, захисті фізичних осіб від обвинувачення та у державному гарантуванні охорони прав громадян правозахисними органами. Діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури не може бути названа правозахисною, оскільки вона є правоохоронною. Державна служба та представництво інтересів держави у Європейському Суді з прав людини не є правозахисною діяльністю, як власне і робота у юридичній фірмі «Лавринович та партнери». Тож мушу констатувати, що Лутковська В.В. не має досвіду правозахисної діяльності і тому висування її на посаду уповноваженого Верховної Ради України з прав людини суперечить вітчизняному законодавству, міжнародним та європейським стандартам, які висуваються до такого роду посадових осіб.

До того ж є дуже багато недоліків у роботі нинішнього Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, що на моє глибоке переконання, має стати приводом для організації парламентської комісії, що провела б дослідження з питань додержання урядом України прав людини та звіту уряду щодо його роботи на цьому поприщі. Зокрема, ЄСПЛ у цілій низці справ звертав увагу на те, що Україна, яку представляє Лутковська, систематично порушує статтю 38 Європейської Конвенції з прав людини.

Так, у справі Невмержицький проти України (2005), по якій держава відмовилася надати медичну довідку та рішення начальника СІЗО, на підставі якого заявник був підданий примусовому харчуванню, а також детальну інформацію про правові підстави продовження його затримання, його медичне лікування та надану йому медичну допомогу, яка йому надавалася, ЄСПЛ дійшов висновку, що держава не надала жодних переконливих пояснень своєї відмови від надання цих документів.

Аналогічних висновків дійшов ЄСПЛ у справі Давидов та інші проти України (2010), де держава відмовилася надавати накази, звіти та інші документи Державного Департаменту України з питань виконання покарань, оскільки вони були або «конфіденційними», або  «знищеними». Держава також відмовилася викликати свідків по цій справі, посилаючись на неможливість встановити їх місце перебування, хоча вони є пенсіонерами і встановити їх місцеперебування можливо, хоча б в силу того, що вони отримують пенсії від держави.

Те ж саме стосується й професійних якостей пані Лутковської на цій посаді. Кількість заяв до ЄСПЛ від України невпинно зростає і станом на сьогодні виконання 838 рішень ЄСПЛ не знято з контролю Комітетом Міністрів Ради Європи, тобто вони не вважаються виконаними Україною, а це більше, ніж 90 відсотків від прийнятих щодо України рішень у період з 1997 до 2012 року. У якості порівняння з країнами, які за чисельністю населення близькі до України, кількість невиконаних рішень ЄСПЛ є такою: ФРН – 90, Франція – 82, Сполучене Королівство – 40. Серед них залишається й невиконаним пілотне рішення «Юрій Іванов проти України» (2010), а термін його виконання на прохання України переносився вже декілька разів, що вперше зустрічається у практиці ЄСПЛ.

До мене, як народного депутата, сенатора міжнародного парламенту безпеки та миру, неодноразово зверталися громадяни, які на власному гіркому досвіді відчули усі, м’яко кажучи, недосконалості механізму реалізації на практиці захисту прав людини в Україні Урядом. Зокрема, серед таких звернень на особливу увагу заслуговує звернення Казанцева А.В. – у минулому льотчика, а нині інваліда третьої групи, який отримав тяжкі тілесні ушкодження під час авіакатастрофи і мусив пройти усі кола пекла усіх інстанцій в українських судах, що продовжувалися більше п’яти років, лише для того, щоб отримати допомогу від авіакомпанії. І хоча рішення суду було винесено на його користь, виконане воно так і не було, що послугувало підставою для звернення у Європейський суд з прав людини. Нинішня кандидатка на посаду Уповноваженого з прав людини у своїх запереченнях виклала позицію згідно якої він навмисно затягнув справу, в той час, коли держава створила усі необхідні вимоги для захисту його прав у національних судах, що у підсумку і стало причиною відхилення Європейським судом скарги. Людина залишилася інвалідом, не отримавши компенсації, без можливості працювати і без коштів на лікування. Це яскравий приклад «захисту» Лутковською В.В. прав людини. Чи думала вона взагалі про людину, коли позбавила Казанцева останньої надії на справедливість?!

Неприйнятність позиціонування Лутковської В.В. як особи, що здатна захистити права людини, це не лише моя власна позиція. Перший суддя Європейського суду з прав людини від України, який тричі переобирався, доктор юридичних наук, професор В. Буткевич у прямому ефірі «Радіо Ера» говорив про те, що урядовий Уповноважений не захищає, а відводить Європейський суд з прав людини від того, щоб захистити права людини. Також він висловив і недовіру до морально-етичних якостей пані Лутковської В., адже симбіоз бізнесу і захисту прав людини у природі неможливий. Крім того, націленість Лутковської В. на успішне ведення бізнесу негативно відбивається на дотриманні прав людини в Україні.

Також не можу залишити поза увагою звернення української спілки ветеранів Афганістану, які висловлюють відверте обурення з приводу того, що на посаду захисника прав людини влада намагається проштовхнути автора сумнозвісних законопроектів №№ 9127 і 7562, які буквально спричинили вибух у середовищі ветеранів і чорнобильців, адже в їх основу було покладено ідею скасувати права на соціальний захист 27 категорій громадян. Тож висунення такої кандидатури – ніж у спину ветеранам, адже це людина, яка безпосередньо має з ними співпрацювати, бути їх захисником, тож при висуненні кандидатури обов’язково має бути врахована їх позиція.

На сьогодні існує висновок Комітету з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин щодо неприпустимості кандидатури Лутковської В.В. як такої, що не відповідає правовим вимогам щодо кваліфікації та наявності досвіду правозахисної діяльності.

Звертаю вашу увагу на те, що у 1998 році мав місце прецедент, коли на посаду претендував Сергій Кириченко, якому не було 40 років, коли Комітет вже відхилив і не виносив на голосування цю кандидатуру. Слідування принципу «аналогічні справи повинні бути вирішені аналогічно» становить сутність принципу верховенства права та зміцнює довіру виборців. Цей принцип є основним у діяльності не тільки судових органів, а й інших державних органів країн-членів Ради Європи. Недотримання принципу єдності, узгодженості та послідовності судової практики є порушенням статті 6 Європейської Конвенції, що встановив Європейський Суд у справах , у тому числі і проти України.

По-друге, виникають сумніви щодо довіри до професійності профільного Комітету, який наділений Законом повноваженнями оцінювати кандидатури на предмет відповідності певним вимогам. Якщо Комітет не може прийняти рішення про відхилення кандидатур, й, таким чином, зняти їх з голосування на пленарному засіданні Верховною Радою України на цих підставах, тоді який сенс у проведенні його засідань, які перетворюються у процедурну формальність. Призначення Лутковської В.В. на посаду уповноваженого Верховної Ради з прав людини є не лише нонсенсом з точки зору несумісності її кандидатури із основоположними критеріями, закріпленими законодавством України щодо кандидата на таку посаду, а і з точки зору міжнародної практики. Адже призначення захисником прав людини особи, яка стояла 11 років «по інший бік барикади», викличе нову  хвилю невдоволення міжнародних спостерігачів, які  з новою силою заговорять про останні кроки до згортання усіх демократичних процесів в Україні і її впевнений поступ до тоталітаризму, що зовсім не сприятиме налагодженню відносин з Європою та усією міжнародною громадськістю.

Так, на думку Венеціанської комісії «За демократію через право», основна вимога у європейських стандартах щодо критеріїв  обрання омбудсмана – це висока повага з боку громадськості і, відповідно, репутація. Переважну більшість часу у Міністерстві юстиції України (11 років) пані Лутковська займалася захистом держави від фізичних та юридичних осіб, чиї права держава порушувала.

Закликаю представників української влади поки ще не пізно, спираючись на оцінку української громадськості, згуртувавшись, знайти вірне рішення щодо кандидата на посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, знайти компромісне рішення та висунути спільними зусиллями кандидата, який би дійсно мав необхідні морально-етичні якості, відповідав би кваліфікаційним вимогам і уособлював загальнолюдські цінності необхідні для успішної роботи на такій посаді та які повинні ставитися перед світочем прав людини.

З повагою                                                                    Юрій КАРМАЗІН