Моя хата скраю?..

Відповідальність доведеться взяти - і внизу, і нагорі.

Моя хата скраю – нічого не знаю.

Моя хата скраю – першим ворога стрічаю.

 Роздумами навколо української народної приказки викладач Українського католицького університету і голова депутатської комісії з питань освіти та науки Львівської облради Юрій Підлісний задав лінію для обговорення учасникам круглого столу у Тернополі.

Круглий стіл стосувався ставлення християн до новітніх викликів. Церква все активніше звертається до тем на пограниччі духовного, суспільного і політичного. Вперше це відбулося, як зазначив керівник департаменту зовнішніх зв’язків УГКЦ о.Олекса Петрів, у часи, коли українцям довелося мати справу з тривалими і масовими невиплатами зарплат.

Уряди кінця 90х і часів президентства В.Януковича подібні малою чутливістю до проблем людей. Як виявилося незабаром після відставки уряду В.Пустовойтенка, при наведенні елементарного порядку ці проблеми швидко вирішуються.

Скраю як індульгенція, як квиток на внутрішню еміграцію чи скраю як крок на передову? Питання залишається.

Дисидент та філософ Мирослав Маринович розповів притчу про Ісуса, який не слухав Іуду та не хотів балотуватися до Синедріону, підважувати царювання Ірода, натомість пішовши до простих людей - до рибалок, пастухів міняти, преображати їх. Такий підхід дав плоди і став успішним – за три сотні років християнство стало офіційною релігією Римської імперії. Логіка бездоганна і важлива для України – це логіка невеликих справ, особистої участі, «муравлиної роботи», за висловом о.Олекси Петріва, логіка самоорганізації та внутрішнього очищення.

Водночас, і це окремо відзначав п.Маринович, логіка ця зараз перебуває у кризовому стані. Очевидно, що для якісних перетворень має статися щось особливе в Україні. Але зважаючи на теперішній стан громадянства, взаємну недовіру поміж нього та апатію, невідомо навіть, що має статися, щоб досягти значних позитивних змін.

Подвижництво на низовому, базовому рівні суспільства необхідне. Але його завдання ускладнюється у рази тим, що влада зверху надсилає суспільству настанови суперечливіта просто фальшиві. Живучи за подвійними стандартами, влада запроваджує це як норму. Вільно або невільно активний елемент у суспільстві, бізнес та державний апарат, органи місцевого самоврядування прислухаються до сигналів, які надходять «згори». І якщо ці сигнали заохочують жити за подвійною мораллю, провести якісь інші ідеї стає все складніше. Наводити лад у державному управлінні, економіці – справа не абстрактного менеджменту, а потреба духовна.

М.Маринович говорив про потребу самопожертви, проти диктату грошей та диктату сили. Обмеження у першу чергу себе – зміст консерватизму.

Для багатьох небайдужих і активних напередодні виборів до парламенту постає питання: а може, таки піти туди і виконати свою частину роботи зверху? Якщо у національному представницькому органі буде десяток нових людей з новими цінностями та належними знаннями, це багато чи мало? А п’ять осіб? А один – воїн у полі чи не воїн? Тернополяни говорять про запит на нові обличчя, причому очікують від нових людей не традиційної війни між своїми на винищення, а нової політичної культури та формування конструктивної платформи.

Суспільство дробиться у своїх уподобаннях та поляризується, а у сенсі матеріальної культури убожіє. Великою стає спокуса назвати зло на ймення, запитати «Хто?» або й вказати перстом.  Хто тать, хто ворог? Спокуса тим більша, що забезпечує зону особистого психологічного комфорту. Не доводиться замислюватися над власною лінню, жадобою чи нечесністю. Адже саме вони, наші власні недоліки, є найпершою причиною негідного життя в Україні. Перед тим, як виросте чергова елітна багатоповерхівка на місці скверу чи дитячого майданчика, не одна людина  спокусиласся хабарем за погодження, а хтось проявив байдужість і не вийшов на захист свого ж інтересу. Сьогодні легко «призначити» винних – зло особливо й не криється. Але чи станемо від цього сильнішими ми?

Моральні авторитети, інтелектуали, які виходять до ширшого загалу зі своїми думками завтра під час Національного круглого столу Ініціативи 1 грудня, якраз могли б стати генераторами ідей для майбутнього України. Щоб це майбутнє у кращу сторону відрізнялося від радянської історії або останнього 20-ліття, до справ має стати молодь, людність, яка вже побачила світи і повчилася у західних університетах. І, звісно, ціла Україна мала б бути інтегрована у процес переосмислення українського буття – і Центр, і Захід, і Південь, і Схід.

Всюди живуть наші співгромадяни і на що ще відгукнуться люди, як не на слово любові. Це – у наших силах. Корупція меж не знає і для її подолання усій Україні треба виконати однакову роботу.

Чиясь хата має стати скраю, себто – на передовій.

 Володимир Кухар, Українська альтернатива

Про спільну платформу - у мережі Фейсбук: http://www.facebook.com/note.php?note_id=333211093366742