Мовні баталії, праві політики та ліві вулиці

Яку б істерію не роздмухували навколо "мовного питання" політики та медіа, якщо судити з вуличної протестної активності, воно турбує українських громадян дуже мало.

Коли я натрапляю на політичну рекламу однієї пані, на якій брава усмішка супроводжується написом "Нова економіка - нова країна", мене починає тіпати. Ну яку "нову економіку" може запропонувати вона, чи будь-хто із нашого політичного мейнстріму? Де їхня економічна програма, яка б радикально відрізнялася від того, що робить кожна влада в Україні? Порожні фрази, красива гра слів без змісту і сенсу. Українська політика відверто нагадує шоу-бізнес. Перед виборами - шоу. Після виборів - бізнес. Бійка 24 травня у Верховній Раді - класичний приклад політичного шоу.

Якщо припустити, що вуличні протести хоч якоюсь мірою відображають стурбованість суспільства певним питанням, то мовне питання турбує суспільство мало. Як показує моніторинг Центру дослідження суспільства, з початку 2012 року на території України відбулося 30 протестів, на яких піднімалася проблема мови. Це складає трохи більше 2% від числа усіх протестних подій за період. Дискурс дискурсом, а виходити на вулиці за мову українці не мають великого бажання.

Якщо припустити, що за динамікою вуличних протестів стоїть дещо більше, ніж проста випадковість, то динаміка протестів довкола мовного питання надзвичайно характерна. У лютому та березні 2012 року відбулося по шість протестів, на яких піднімалася проблема мови в Україні. Вісім із них були організовані ВО Свободою у відповідь на ініціативу міністра Дмитра Табачника скоротити вивчення української мови та скасувати у школах предмет Історія України. У квітні "мовних" протестів було аж чотири. Три з них були відповіддю на постанову Кабінету Міністрів про скасування пункту про обов’язковість україномовного дубляжу для прокатних фільмів. Чотирнадцять протестів, на яких піднімалося питання мови, відбулося у травні, вісім із них - 24 травня, у день скандальної бійки у Верховній Раді. У всіх протестах 24 травня брали участь опозиційні партії.

Аналізувати цю динаміку детальніше немає потреби. Майже кожен, хто хоч краєм ока слідкує за подіями у суспільно-політичному житті України, скаже - вибори наближаються. А от протистояння влади та опозиції довкола мовного питання заслуговує на кілька слів.

Під час вищезгаданих травневих протестів вже традиційно знайшли спільну мову крайня права Свобода та опозиційні центристи. Адже позиція в питанні мови - це чи не єдине, що відрізняє їх від партії влади. І як влада, так і опозиція з радістю робить на цьому акцент. Щоб не відповідати на болючіші питання економічної програми, яку вони не можуть запропонувати. Щоб не пояснювати, що насправді і опозиція, і влада у нас права, тобто ідеологічної різниці між ними немає. Щоб створити хоч якусь видимість різниці перед виборами, які в іншому разі матимуть ще менше сенсу, ніж вони мають зараз.

Я повторюю, ідеологічної різниці між партією влади та правою опозицією немає. Бо суттєві ідеологічні відмінності є глибоко економічними. Це не відмінності у питанні мови, напряму інтеграції чи національних героїв. Це відмінності у підходах до розподілу соціально-економічних благ у суспільстві. Хто не вірить - хай допоможе вам Вікіпедія.

Хтось може зазначити, що опозиція часто протестує проти соціально-економічних ініціатив влади. Так, але опозиція протестує проти них не через принципові ідеологічні заперечення. Втрачаючи вплив у владних кабінетах, вона намагається захопити владу на вулицях. Тому мусить, так би мовити, говорити мовою вулиці, приєднуючись і намагаючись "осідлати" протести. А вулиця в Україні відверто ліва, хоча часто не усвідомлює цього. Всі протести проти скорочення чи за збільшення соціальних виплат, всі протести проти захоплення публічного простору чи занедбання громадських сфер - це все протести з лівих соціально-економічних позицій. І вони домінують в Україні.

Незважаючи на спроби опозиції відповідати реаліям вуличної політики, їй це не вдається. Адже, як показує аналіз протестів, з початку 2012 року на 54% протестних подіях піднімалися соціально-економічні питання. Тим не менше, партії долучалися до них лише у 25% випадків. Значно більше їх цікавили ідеологічні та політичні акції - 63 та 60% відповідно. Шоу важливіше, адже вибори не за горами.

Ходять чутки, що деякі учасники "мовної" бійки у Верховній раді пізніше спокійно випивали разом у… ну, не знаю де у них там заведено випивати. Чи це правда? Не знаю, та й не має значення. Важливіше те, що таким чуткам легко повірити. Адже шоу - це для електорату і вибори скоро минуть. А з потенційними бізнес-партнерами краще зберегти хороші стосунки.