І хто кого ”розвів”? Хто і кому ”кошеня”?

Дещо про новітні політичні процеси

Радість українських політиків із більшості після ухвалення ”мовного закону” була настільки всеохоплюючою, що вони встигли сказати чимало не надто розумних речей про ”розводняки” та кошенят.

Однак реальність вказує на те, що вони зробили дещо не надто розумне під впливом зовнішніх факторів. І все це ще матиме чималі наслідки для їх політичної долі.

Серед причин, які називалися вирішальними для ухвалення закону, була необхідність засвідчити свою лояльність Кремлю напередодні перемовин українського та російського президента.

Мабуть, дехто і справді вважав, що таким чином можна одержати плацдарм для того, щоб ”виторгувати” кращу ціну на газ.

В принципі, російська сторона вже давно збагнула, що на їх українських ”колег” обіцянки дешевого газу діють як сильний гіпнотизуючий чинник, і часто призводить до ірраціональних кроків. Як, наприклад, у випадку відомих ”Харківських домовленостей”.

Однак з наближенням зустрічі можна зробити висновки, що цей ”хитрий план” не приніс результатів.

Отже, ще напередодні зустрічі у ЗМІ було ”злито” інформацію, що, мовляв, український уряд готується ”затягувати газові паски” до 2018 року, оскільки перспектив перегляду газових домовленостей немає.

Далі, сам президент розпочав розмови про завершення оцінки української ГТС у серпні, та про зацікавленість Україні у створенні консорціуму.

Характерно, що про жодні ”нові контракти” ніхто вже й не веде мову.

На основі подібних заяв можна спробувати реконструювати хід україно-російських перемовин. Швидше за все вони пройшли у традиційному ключі. Російська сторона у чергове поставила перед Україною кілька задач. 1) Приєднатися до всіх євразійських проектів. 2) Передати контроль за ГТС України. Про мову, швидше за все, ніхто і не думав нічого говорити.

Очевидно, лише цим можемо пояснити дивовижну трансформацію позиції президента України щодо мовного питання. Гарант української Конституції раптово ”згадав” про необхідність додаткового вивчення мовного закону, узгодження його зі світовою практикою і т.д. Особливо цікаво (у контексті останніх подій) звучать заклики ”не політизувати” мовне питання. Тобто, фактично, розпочав повернення на старі позиції до формулювань, які вживалися раніше.

Але проблема в тому, що реально вороття уже немає. Усі мости спалено, і вибір тепер буде із розряду нелегких.

Якщо раніше можна було гальмувати просування мовних законопроектів досить довго, посилаючись на протидію ”клятих націоналістів”, то тепер ПР стверджує, що закон ухвалено, і залишилося лише його підписати. Обіцяно подати в суд на спікера за відмову підписати закон, або переобрати Голову ВР. Навіть вже і закон для переобрання готовий.

Таким чином, політична сила президента поставила його у ситуацію, коли вся відповідальність вибору покладена на нього.

Відмовитись підписувати закон він не може, оскільки це буде означати електоральний крах для його політичної сили та для нього особисто. ПР просто позбавила його маневру у цьому питанні.

У свою чергу, після підписання закону він надасть новий стимул для активізації опозиційного руху в Україні. Те, чого майже не було донедавна, прокидається і набуває виразних рис, оскільки вперше за кілька років набуває власної ідеї – ”захисту мови”.

Чи потрібен був реально цей закон ПР перед виборами? Навряд чи, оскільки і без нього було ясно, що підсумкова доля кампанії буде вирішуватися в округах, а не у змаганні списків. А для успішної кампанії в округах вибори слід проводити максимально ”тихо”, аби успішно провести кампанію з купівлі необхідної кількості голосів. Важко сказати, чи одержала б ПР реальний приріст у голосуванні за списками, але тепер суттєво змінюється ситуація у центральних та західних областях, що може суттєво вплинути на загальні ”розклади”.

Це, до речі, уже відчув спікер В. Литвин, відомий своїм надзвичайним вмінням ”відчувати ситуацію”, а тому одразу забажав стати борцем за українську мову.

Далі, у результаті усього цього РФ отримала чудовий привід для інформаційної війни проти України. І, звісно, вона ним скористалася. Варто загадати про шизофренічний сюжет російського каналу, в якому описувалися жахіття українізації та націоналізму в нашій країні. Характерно, що українська влада начебто зробила для Росії ”добру справу”. Але що отримала на замін? Ствердження, що в Україні збурення, звинувачення у непослідовності. Ніхто ж їх не хвалить за закон у Москві? Росія просто використала чергову можливість зобразити у своїй пропаганді Україну ”державою, що не відбулася”. І привід та ”картинку” для цього їй надала сама українська держава.

Отже, підсумуємо результати ”мовного катаклізму”: 1) про ціну на газ вже ніхто і не думає говорити публічно, зате розпочалися розмови на високому рівні про оцінку вітчизняної ГТС; 2) владі вдалося збурити проти себе україномовних громадян на рівному місці.

100% перемогли в Україні лише кілька людей. Це депутати Ківалов та Колесніченко, які виграють вибори у мажоритарних округах без затрат гречки та олії, а також О. Тягнибок, котрий одержав всі шанси завести у парламент цілу партію, проклинаючи вищеназваних нардепів. Дехто одержить не настільки очевидний зиск.

Але є і суб’єкти, що програли. Наприклад, діючий глава української держави, що має або заветувати сумнівний закон, або підписати. У першому випадку це означатиме ”злив” ПР як інструменту конвертації голосів російськомовних громадян у депутатські мандати. У другому – консолідацію україномовних громадян проти глави держави.

Фактично, це вибір між: 1) ліквідацією власної партії; 2) відмови від надій на більш-менш легітимне переобрання. Обидва варіанти означають, що без ”Русского мира” навряд чи можна на щось розраховувати.

Обидва варіанти роблять українську владу слабшою, актуалізують питання про розкол країни та ”федералізацію”, а тому дуже вигідні російській стороні.

То хто ж кого “розвів”?

Мабуть, не ”кошенятам” про це слід міркувати, а кремлівським ”котам”, що вчергове зуміли досягнути своєї мети без особливої затрати ресурсів.