Чому бойкот виборів – це безглуздя

Або чому не варто протестувати таким чином

Прочитав текст, у якому журналіст О. Чаленко дорікає опозиції, що та, мовляв, мала б закликати громадськість до бойкоту виборів, і у цьому була б їх справжня опозиційність.

Звісно, це лукавство. У жодній пострадянській республіці бойкот виборів як форма протесту себе не виправдав. Поки вибори бойкотували білоруські “змагарі”, Лукашенко лише посилював власну владу. Так само бойкотами нічого не домоглися і російські опозиціонери. Зрештою, перші і другі лише закріпили власний маргінальний статус.

Як на мене, то бойкот виборів в українських умовах – найбезглуздіша форма протесту.

Згідно до вітчизняного виборчого законодавства повністю відсутні вимоги щодо явки. За кого проголосувало більше – той і депутат. Нехай навіть його підтримає 2,5 виборця. І помиляється той, хто думає, що депутат, обраний 10-ма особами буде дуже сильно цим перейматися, адже його підсумковий статус абсолютно не залежить від кількості людей, яких він реально представляє.

Очевидно, що за таких умов кандидатів цілком задовольняє ситуація, коли на виборчих дільницях немає “зайвих людей”. По-перше, чим менше прийде виборців – тим менше треба буде їх підкуповувати. По-друге, менше представників електорату – менше зайвих очей. Та й вибори за таких умов проходять тихо, мирно, без нарікань. Можна водити іноземні делегації та хизуватися власною чудовою організацією процесу.

Крім того, бойкот повністю нівелює громадянську позицію.

Чому? Та тому, що ти просто розчиняєшся серед величезної маси громадян, що є просто політично байдужими та апатичними, не мають жодної думки та не хочуть на щось впливати.

Професор, що бойкотує вибори, та безробітний, зайнятий у день виборів збором пляшок, статистично абсолютно рівні. Влада може легко проголосити маргіналом усіх тих, хто не прийшов на вибори. І що їй можна буде заперечити?

Статистично громадянин, який свідомо бойкотує вибори рівний до громадянина, який їх ігнорує внаслідок власної несвідомості. З позицій підсумкових цифр, між ними немає найменшої різниці. То в чому тоді протест, який ніхто та ніколи не помітить? Потішити власне самолюбство?

Далі, сама нинішня влада, що уособлює систему суспільно-політичних відносин, тільки буде аплодувати подібному “бойкоту”.

Думаєте, їй потрібні вибори? Вони змирилася з їх існуванням, адже не бажає розривати зв’язки з країнами Заходу, а там не прийнято спілкуватися з “диктаторами” (виключення роблять лише для багатих диктаторів з багатих країн). Тому вони змушені проводити ці пародії на вибори, щоб хоч якось легітимізувати своє існування. Про повну легітимність мова не йде, треба хоча б створити її видимість. І громадяни, що вибори ігнорує, лише їй у цьому допомагає.

Сиди собі спокійно вдома, поки вони будуть ділити між собою владу.

Повторюсь, що для української влади важливою є не стільки легітимація в очах власних громадян, настрої яких вона чудово знає, скільки міжнародна легітимність. І її найкраще забезпечити саме при низькій явці. Менше народу – менше головного болю, а виглядає усе цілком пристойно.

Чому результати виборів відрізняються від рейтингів? Бо прийшло мало виборців, тому підсумкові результати виявилися іншими. Чому виборці не прийшли на дільниці? Бо задоволені власним життям і не бажають щось змінювати. І спробуйте довести зворотне.

Нарешті, варто згадати, що саме влада була ініціатором зміни виборчого законодавства щодо скасування графи у виборчому бюлетені про “не підтримую жодного кандидата”. Мабуть, вони б цього не робили, якби це для них не було вигідно.

А вигідно воно із цілком зрозумілих причин. Дана графа – статистично значима форма антисистемного протесту, яка дозволяє матеріально, у вигляді цифр продемонструвати невдоволення громадян діючою політичною системою. Скасовуючи дану графу, влада, очевидно, хоче спонукати невдоволених до бойкоту, який, проте, не матиме жодного статистичного або політичного значення.

Отже, бойкотувати вибори, якщо ти свідомий громадянин – це безглуздя. Ти просто перетворюєшся таким чином на політичного маргінала, якого начебто і не існує взагалі.

То що тоді робити?

Очевидно, може бути декілька шляхів. Перший – прийти на вибори та підтримати когось із запропонованих кандидатур. Розумію, що багатьом доведеться переборювати гидливість, враховуючи те, кого саме нам пропонують. Але іншого глобусу все одно поки що ніхто не запропонує, і, як досить влучно охарактеризував ситуацію Р. Шрайк: “Жодна партія не поведе нас у рай, але одна з них – напевно веде у пекло”.

За кого та чому голосувати – вибір кожного. Тут я не хочу когось за щось агітувати. Думаю, що кожен має робити вибір, керуючись совістю та розумом.

Але прийти та проголосувати – у будь-якому випадку краще, ніж вибори бойкотувати.

Існують варіанти і для “політичних гурманів”. Приміром, у вигляді псування бюлетенів. Наприклад, як це робили на минулих виборах лідери деяких російських опозиційних партій. Той же Б. Немцов, який розписався на бюлетені та написав, що протестує проти виборів загалом. Але подібна форма протесту годиться лише для публічних осіб, яких супроводжують журналісти. Якщо у вас немає шансу показати перед камерами факт псування бюлетеню, то ви просто змарнуєте свій голос, який піде у корзину. Тому особисто я б не радив так чинити.

Нарешті, існує форма “свідомого бойкоту”. Це коли ви берете відкріпне посвідчення перед виборами, але на вибори не йдете, а вішаєте його собі вдома у рамку та милуєтесь протягом 5 років. Переваги даної форми волевиявлення полягають утому, що вона дозволяє зафіксувати протест у вигляді статистичних цифр. Але на цьому переваги завершуються, адже: 1) ці цифри все-одно ніхто серйозно не рахуватиме; 2) не факт, що ваш голос у кінцевому рахунку не буде включено у чергову схему фальсифікації виборів. Тому ця модель поведінки теж виглядає досить сумнівною.

Але, повторюсь, ігнорувати вибори не треба, адже це виявиться собі дорожчим.

Якщо більшість громадян не прийдуть на дільниці, то це жодним чином не похитне легітимність влади, адже неможливо похитнути те, що перебуває біля плінтусу.

Але це все, очевидно, буде сприйнято владою як мовчазна згода громади на продовження нинішньої політичної лінії. Якщо не протестуєш активно – ти з усім згоден. Якщо з усім згоден – можна продовжувати рух за визначеною траєкторією. Відповідно, за таких умов “покращення” зробить черговий виток, повертаючись до нас у ще більш виразних формах. Коротше кажучи, виявиться, що все те, що було до жовтня, - це ще була прелюдія до справжнього покращення.