Імідж президента. Перезавантаження.

Та повернення до витоків.

Не так давно були оприлюднені дані соціологічних досліджень, що показали стрімке падіння підтримки діючого українського президента до 13%. Цим одразу почали тішитися численні опозиціонери ,вбачаючи у даних цифрах підґрунтя власних перемог у майбутньому.

Хоча ці цифри, насправді, не дають відповідей на усі питання. Адже хоча президента повністю підтримують 13%, повністю не підтримують його 47%. А що ж із рештою 40%?

Виходить, що змінилося з 2010 року не так вже й багато? Просто більшість активних прихильників перейшли у пасивні та мовчазні, але не надто змінили свою позицію.

Власне, навряд чи нинішній президент суттєво змінився з 2010 року. Його обрали саме такого, яким він є.

Чого від нього очікували люди, що голосували? Демократизації? Євроінтеграції? Ліберальних реформ? Потужних промов та ораторської майстерності? Скромності у побуті?

Дуже у цьому сумніваюсь.

То чого ж вони очікували?

Імідж діючого президента тривалий час будувався на тому, що він дуже суворий до всіх та уміє примусити працювати клятих бюрократів, не гидуючи і відвертим рукоприкладством. До речі, перед виборами 2004 року дуже популярними були історії про те, що тодішній прем’єр кулаками з’ясовував стосунки з іншим відомим політиком.

Думаю, що не один виборець нинішнього президента уявляв собі його будні у такому вигляді, що той збиратиме кожного тижня міністрів та буде їх публічно, перед камерами “секти різками”.

За останній час публічна суворість виявлялася лише епізодично. А народ явно бажав шоу, що і виразилось у падінні підтримки.

Усвідомлення цього, очевидно, змусило шукати нові іміджеві моделі роботи. Свідченням цього є останні публічні виступи діючого президента.

Отже, уході наради президент перед камерами пообіцяв “відірвати голову” після виборів міністру П. Порошенко. До цього, 11 вересня “під руку” потрапив віце-прем’єр В. Хорошковський, який не зміг назвати прожитковий мінімум після суворого запитання президента.

Думаю, що об’єкти критики у даному випадку були обрані невипадково.

П. Порошенко – олігарх, колишній “помаранчевий”, кум Ющенка і т.д. Та В. Хорошковський, чия презентабельна зовнішність стала вже давно “притчею во язицах”. Думаю, що не один виборець діючого президента, спостерігаючи це шоу, казав приблизно таке: “Покажи їм, Федорович!”

Адже тут головне – тло, яке впливає на сприйняття інформації більше, ніж сама інформація.

Як у відомому анекдоті “сіоніст Абрам” допомагає збирати милостиню “росіянину Івану”, просто перебуваючи поруч з ним.

Підозрюю, що все це розпочалося невипадково саме перед виборами. Крім того, є всі підстави вважати, що подібні вистави із все більш високим градусом серйозності будуть тривати і надалі.

Головна проблема – слід постійно нарощувати масштабність і серйозність.

Власне, для успішного продовження гри потрібен буде “стрілочник”, який стане жертвою, принесеною громадській думці заради підтримки.

Тут, власне, можна виділити дві основні кандидатури. П. Порошенко (стрілочник за посадою як міністр економіки) та С. Тигипко (стрілочник за реалізованими проектами та статусом). Хоча, не можна забувати і про головну кандидатуру – діючого прем’єра, дії якого останнім часом виникають багато питань. Зокрема, ні для кого не є секретом, що нещодавній скачок долара був спровокований (у тому числі) і наполегливими та безпричинними заявами Миколи Яновича, що підстав для знецінення гривні немає. А що може краще стимулювати паніку ніж заяви уряду, що підстав для неї немає?

У цьому контексті цікавими виглядають останні інтерв’ю Сергія Леонідовича. В них, зокрема, він намагається обходити питання про те, чому його роль публічного обличчя кампанії ПР зведена до мінімуму. Також про те, як його “відтерли” від права виступати на з’їзді ПР. І намагається дистанціюватися від багатьох моментів (починаючи від критики попередників, і до стану бізнес-клімату). Після уважного прочитання подібних текстів не полишає думка, що хтось готує персональну стратегію виправдань.

Підсумовуючи усе сказане вище, слід відзначити наступне: 1) після половини конституційного строку іміджева стратегія діючого президента повертається до витоків; 2) це виражається у актуалізації старої схеми “дуже суворий цар та лихі бояри”; 3) слід очікувати її подальший розвиток та переведення у площину кадрових жертвопринесень.

При цьому, нічого нового ніхто не винаходить, а просто намагається осідлати старого коня, що вже привозив кілька разів першим до фінішної прямої.