Україна у пошуках терористів

Учора Кабмін наказав державним структурам перешкоджати розповсюдженню матеріалів із закликами до насильницької зміни та повалення конституціного ладу.

Найближчим часом, якщо не на цьому тижні, Верховна Рада України може прийняти законопроект 2450, який, за словами правозахисників, поставить крапку в історії свободи мирних зібрань в Україні. Цей законопроект встановлює термін сповіщення органів влади про проведення мирних зібрань, вводить практику заборони їх проведення у певних місцях, та повністю розв’язує руки правоохоронним органам у покараннях за адміністративні правопорушення – покарати учасників мирних зібрань можна буде фактично за будь-що. Цей законопроект є навіть не тривожним сигналом щодо намірів влади обмежити наші з вами права, а звичайним категоричним твердженням.

Зазвичай, щоб провести подібні законопроекти у «демократичних» країнах, потрібне окозамилювання, яке переконає хоча б частину громадян, що обмеження їх прав необхідне для їх же безпеки. Тому не дивно, що наша влада шукає свіжі рецепти мила. Правда винахідливості у цих пошуках від неї чекати годі – і мило може виявитися не те що несвіжим, а відверто притхлим. Адже достатньо підглянути до північного сусіда, або ж до світового лідера – і лаври борців з тероризмом та братнього їм захисника територій вже не даватимуть спокою.

Ну, отримати ці лаври не так і легко, але спробувати можна. Алгоритм простий – створіть тих, хто вас ненавидить і боріться з ними. І немає значення, чи ви створите їх своєю агресивною і бездарною політикою, чи створите буквально, штучно – за відсутності реального ворога. Зрештою створювати ворога через послідовну агресивно-бездарну політику – це довгий процес, який вимагає багато зусиль і спрацьовує у перспективі. Правда і результати такого вороготворчого підходу більш тривкі, стабільні. У цьому випадку приклад найкраще брати зі Сполучених Штатів або Ізраїлю – на даний історичний момент у них, мабуть, немає рівних. З іншого боку, можна швиденько спровокувати загрозу. Як це буквально на наших очах робить Китай, користаючись давньою територіальною суперечкою з Японією для розпалювання антияпонських настроїв на фоні загрози колапсу власної економіки. У цьому він, мабуть, брав приклад із хрестоматійної історії про Маргарет Тетчер і Фолклендські острови.

Так от, якщо повернутися до України. Дзвіночок пролунав вчора, коли Кабмін видав розпорядження, у якому доручив низці держструктур «забезпечити своєчасне виявлення та припинення розповсюдження матеріалів із закликами до насильницької зміни, повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, до посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, до розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі, ненависті, до скоєння терористичних актів, дій, що загрожують громадському порядку, а також матеріалів, які пропагують расову, національну чи релігійну нетерпимість, дискримінацію». Чи то раніше ці держструктури не забезпечували, чи то їх і нас готують до масової появи відповідних матеріалів, які закликають, розпалюють, пропагують, загрожують.

А ймовірно не лише матеріалів – у цьому ж розпорядженні йде мова щодо інформування громадськості про розкриття терористичних злочинів. Потрібне інформування – потрібні і злочини. Можна, звичайно ж, боротися з тероризмом і без терористів, «но виглядеть будет тупо», - говорячи словами персонажа прекрасного фільму «Хвіст махає собакою» (Wag the dog).

То де ж владі шукати терористів? Найлогічніше почати шукати їх на українських вулицях, серед тих, хто активно висловлює свою незгоду із певним станом речей. Однак українські вулиці загалом досить мирні. Як показує моніторинг Центру дослідження суспільства, від початку 2012 року майже 9% акцій протесту призводять до пошкодження майна. Але у більшості випадків це пошкодження майна незначне і з масштабами терористичних актів навіть близько не стоїть. Вибухи у Дніпропетровську та Макіївці, знесення голови Сталіна у Запоріжжі – всі ці події, голосно названі «терактами» у пресі, настільки безсистемні та немасштабні, що не дають владі жодного карт-бланшу. Ні націоналісти всіх штибів (українські, російські, татарські, угорські), ні ліві радикали, не кажучи вже про опозицію – жодна з цих та інших груп не веде діяльності, яка б потенційно могла б призвести до систематичного тероризму.

А отже терористична загроза існує лише в голові влади. Точніше – не існує навіть там, бо влада не настільки дурна. Всім притомним людям (і навіть главі МЧС) зрозуміло, що розпорядження Кабміну цілиться на тих, хто так чи інакше критикує владу, а тому «терористом» може стати ледь не кожен громадянин. Якщо милом тероризму вирішать скористатися всерйоз. 

А ним можуть скористатися всерйоз, бо це старе,але все ще дієве мило не може не приваблювати дивідендами легітимності перед громадянами і світовою спільнотою, а також можливістю обмежити права і свободи громадян у стабільній і довгостроковій перспективі. За його допомогою, як підказує історія «демократій», можна було б легко протягти законопроект 2450.

І тут, більше ніж перспектива «війни з тероризмом», насторожує інше. Видається, що для прийняття законопроекту 2450 не потрібна навіть така чи будь-яка інша війна у якості виправдання наступу на мирні зібрання. Так, протести проти цього закону пройшли по всій Україні (у Києві, Харкові, Тернополі, Луганську, Рівному, Миколаєві, Львові, Івано-Франківську, Луцьку, Донецьку, Сумах, Каневі, Запоріжжі). Однак передвиборча боротьба вже настільки окозамилила громадськість, що, незважаючи на територію поширення, кожного разу у цих протестах приймало участь лише кілька десятків активістів. Тому, можливо, що владі й не доведеться шукати терористів, аби обмежити наші з вами права. Якщо ми ними вчасно не скористаємося.