Пі­д­су­м­ки Ял­ти. Іг­ри в де­мо­к­ра­тію скі­н­чи­ли­ся

Ко­ре­ля­ція остан­ніх по­дій в Укра­ї­ні

Дивовижним чином завершення щорічного Ялтинського форуму співпало із кількома значимими подіями в рамках української політики.

Отже, перша з них – це ухвалення відомого законопроекту “щодо наклепів”, згідно до якого передбачається ввести кримінальну відповідальність за поширення “неправдивої інформації” до 3-х років в’язниці.

Якщо цей законопроект пройде всі етапи схвалення та набере чинності, то це буде означати фактичну ліквідацію будь-якої журналістської діяльності в Україні.

Чому? Тому що неможливо буде провести будь-яке повноцінне розслідування, адже за його підсумками журналісту буде “світити” камера. Приміром, напише він, що якийсь чиновник вкрав з бюджету мільярд та вивів на Кіпр. Доведе це все документами, і за це його потягнуть до суду. А в суді він буде зобов’язаний доводити, що він не верблюд. У нашому суді, де відсутні такі “буржуйські пережитки” як виборність судді або присяжні, а сам суддя – залежний від вищестоящих інстанцій. Доводити, надаючи докази та аргументи, правочинність яких буде визнавати той самий суд, який може відкинути їх, посилаючись на будь-що. Приміром, на те, що вони були зібрані не у встановленому порядку або без дозволу. І це зрозуміло, адже ніхто не видає “ліцензії” на відслідковування корупціонерів. Не можна піти і взяти дозвіл на проведення розслідування у Лук’янівському СІЗО або у неофіційній резиденції президента. Значить, усі ці докази будуть визнані недійсними, обвинувачення – недоведеними, а журналіст – винуватим.

Відповідно, у разі схвалення даного закону єдиним напрямком діяльності для журналіста, що не матиме загрозливих наслідків, буде відтворення офіційної урядової позиції. А це вже не журналістика. Це, швидше, пропаганда.

Далі, до цього додається ще одна концептуальна пропозиція, внесена до Верховної Ради депутатом Забарським. Мова про заборону відеофіксації підрахунку голосів легендарними веб-камерами. Враховуючи суб’єкт подання, не викликає сумнівів, що ініціатива буде підтримана. За таких обставин саме встановлення камер, на яке було виділено мільярд гривень, перетворюється на фікцію. Адже не так важливо, хто голосує, але важливо, хто і як рахує. І саме найважливіше від нас непросто хочуть приховати, але й законодавчо заборонити. От і виходить, що мільярд було виділено намарне (але скоро не можна буде писати, що його вкрали).

Таким чином, за лічені дні: 1) суспільству “заткнули пельку”; 2) заклали основи законодавчих підстав для фальсифікації виборів.

Ігри в демократію завершились.

Найцікавіше інше. Ще не так давно представники влади рішуче відкидали саму думку проте, що може бути повернута стаття про наклеп. Також цікаво, що норми про запис процесу голосування в закон внесли ті самі люди, які тепер хочуть їх видалити.

І відбувається все це якраз після завершення останнього форуму в Ялті. Дивовижний збіг, чи не так?

Отже, те що показав форум непогано описав нещодавно В. Сич. Я лише хотів би додати, що, найголовніше, форум, мабуть, остаточно розкрив очі “західним партнерам” на ті процеси, що відбуваються в Україні.

Це, зокрема, виразилося і у офіційних заявах. Зокрема, міністр Швеції К. Більд підтвердив факт міжнародної ізоляції українського керівництва.

Форум продемонстрував, що сторони: 1) розмовляють на різних мовах; 2) не розуміють аргументацію та мотивацію. Це нерозуміння є вже не окремішнім фактом, а, швидше, системою.

Відповідно, хоча українська сторона і намагається демонструвати гарну міну, але фактично і сама все чудово розуміє.

Тому цілком логічним є початок процесу зняття “овечої шкури”, в яку все одно вже ніхто не вірить. Навіщо розігрувати демократію, коли все одно цим демократам ніхто не довіряє.

Значить, можна не напружуватися, а діяти так, як звик і як найкраще вмієш. Тобто затуляти пельки та фальсифікувати вибори. Повертатися у рідну стихію. Бути природним.

Бути собою.