Кінець київської “молодої команди”

Як один із підсумків виборів

Один із найбільш цікавих підсумків минулих виборів до парламенту у м. Києві був разючий та остаточний програш т.зв. “молодої команди Л. Черновецького”.

Остання, не зважаючи на формальну відставку колишнього міського голови, все-таки зберігала свої позиції у місті. Більше того, саме вони змогли стати представниками влади на виборах у мажоритарних округах. Наприклад, заради підтримки на 221 окрузі колишньої видної “молодокомандниці” А. Шлапак, ПР навіть відмовила у висуненні колишньому багатолітньому лідеру регіоналів у столиці – В. Горбалю. Більше того, саме під Шлапак цей округ і був нарізаний, складаючись із шматків трьох районів столиці та двох не пов’язаних географічно частин. 

Чому? Щоб прирізати до округу ще місця, де живе та вчилася А. Шлапак.

Аналогічна ситуація була і у більшості інших округів, де “зелене світло” на участь у виборах від влади одержали такі соратники Л. Черновецького як О. Довгий та О. Супруненко.

Що саме цікаве, представники влади не втрачали жодної нагоди, аби підкреслити, якого плюндрування та грабунку зазнавав Київ до того, як нинішній президент не призначив у місто керувати О. Попова. Багато розповідали про мільярдні викрадення з бюджету. Про те, як розкрадали землю та комунальну власність. Однак це все не тільки не завершувалося реальними кримінальними справами, але й навіть відставкою чи усуненням представників молодої команди від влади. Крім того, як вже відзначалося вище, саме їм доручили представляти інтереси влади у київських мажоритарних округах.

Приміром, міський голова О. Попов розповідає, що з 2007 по 2010 рік у Києва вкрали 71 млрд., але ніхто нічого не робить, аби покарати тих, хто це робив.

Звісно, все це має чітке та недвозначне пояснення. Ті, хто захопив владу в Україні, не розуміють Києва та киян, не мають серед них найменшого натяку на авторитет.

Ще з 2004 року будь-які згадки про вибори в Києві викликають у них певні побоювання. І побоювання ці досить обґрунтовані,якщо подивитися на ті результати, які у місті традиційно одержувала ПР.

У таких умовах альянс із “пташенятами гнізда Черновецького” був цілком логічним та обґрунтованим. У керівництві ПР вважали, що саме вони можуть тримати Київ у покорі, використовуючи традиційні гречконосні технології. Оскільки влада вважала, що “черновецькі” дають результат, то їх не тільки не поспішали розкуркулювати, але й намагалися інтегрувати в команду ПР, роблячи для них на всіх мажоритарних маршрутах зелене світло.

Нічого особистого – це просто був взаємовигідний бізнес.

І от тепер для них настає зовсім інший час. Виявилось, що старі, відпрацьовані технології більше не працюють. Що розносом гречки та іншим “добром до людей” більше нічого в Києві не досягнеш.

Думаю, що тут спрацювало кілька факторів. Насамперед, демографічних, що постійно зменшують кількість відомих “бабусь Черновецького”. Інформаційних, адже під час нинішньої виборчої кампанії тема пайків та гречки була ледь не ключовою у журналістських розслідуваннях. А у Києві наданий момент є найкраще покриття мережею Інтернет, що давало киянам можливість дізнатися про те, хто конкретно рветься представляти їх у парламенті. Звісно, свою роль зіграли і політичні чинники. У київських округах переважно здобували перемогу єдині кандидати від ОО. Не залежно від того, наскільки сильними вони були, наскільки потужну кампанію проводили. Цим кияни просто виразили свою політичну позицію, що переводить виборців на інший рівень політичної свідомості. Не “совкової”, коли ти голосуєш за “благодетеля”, який встановив тобі біля під’їзду лавочки та видав по 100 грн., а політичної. А це вже крок уперед, якби ми не ставились до політиків, яких обрали.

Хоча для самої “молодої команди” все це не має найменшого значення. Байдуже, чому вони програли. Головне, що вони програли, а тому більше не становлять будь-якої користі для господарів України.

Для керівництва ПР вони завжди були простими випанками. Не рівня старій номенклатурній еліті. І тепер, коли вони більше нікому не потрібні, їм про це швидко пригадають.

Лінія, яку гне влада в Україні, проста та прогнозована. У ній немає місця для постійних союзників або ворогів. Є лише потрібні або непотрібні персони. Приміром, О. Мороз був колись потрібен, а тепер вже не потрібен, і тому його просто ігнорують.

Але “молоду команду” ігнорувати не будуть, адже за роки управління Києвом вони встигли накопичити мільярди умовних одиниць (про що, власне, і казали самі представники влади).

Тепер, коли вони більше інтересу та цінності не становлять, очевидно про них можуть згадати “на горі”. Згадати про те, що не зайвим було б їх розкуркулити.

Загалом, ситуація у Києві виглядає зовсім безрадісною для ПР. Наступного року все ж доведеться проголошувати вибори мера. За кандидата від ПР Київ не проголосує. Фальсифікувати вибори у столиці не вийде. Тому доведеться відтягувати їх проведення до останнього.

Єдиний шанс, який би дозволив дещо посилити позиції влади у Києві, надала б ймовірна показова розправа над колишніми представниками команди Черновецького. Це було б логічно, адже найкращий спосіб завоювати популярність в Україні – боротися (а ще краще побороти) тих, кого громадяни просто ненавидять.

Особисто я думаю, що жодні показові процеси ПР у Києві не допоможуть, але я не сумніваюсь, що вони обов’язково спробують.

І якщо “молода команда” не приєднається досить швидко до свого боса у теплих краях, то на декого з них очікує суттєве зменшення статків, а на когось – і показові процеси.

Тому ридання одного з кандидатів після оголошення результатів є цілком зрозумілими. Це ридання не стільки за мандатом, скільки через розуміння того, що він став “політичним лузером”. А наша влада пробачає все що завгодно, але ніколи не вибачає невдах.