Крах міфу про "порядок"

Або один із наслідків минулих виборів

Напередодні виборів однієї із ключових тез правлячої команди була ідея про “стабільність”, яка нібито досягнута, і тепер буде підґрунтям для зростаючого добробуту. При цьому, все це постійно протипоставлялося “хаосу”, який наче був невід’ємним атрибутом діяльності зловмисних “попередників”.

Постійно з усіх телевізійних екранів лунали думки про те, що тепер в Україні є справжній господар, який тримає державу міцно в руках, що тепер все упорядковано та налагоджено, державою управляють справжнісінькі професіонали і т.д.

Вибори внесли у ці пропагандистські тези деякі корективи.

Виявилося, що новітній порядок (на відміну від минулого хаосу) – це: 1) мордобій у виборчих комісіях та розпилення сльозогінного газу; 2) особи бандитської зовнішності у приміщенні виборчих комісій; 3) спецпідрозділи, що штурмують ОВК, аби вийняти оригінали виборчих протоколів, які не задовольняють кандидата від ПР; 4) безрезультатний підрахунок голосів протягом тижня та багато чого іншого не менш цікавого. Зокрема, шанс одержати удар в обличчя лише зате, що ти бажаєш виконати свій громадський обов’язок та прослідкувати результати власного волевиявлення.

До речі, факт фальсифікації виборів вже встановлено офіційно. Зокрема, ЦВК, визнавши неможливість встановити результати виборів по цілому ряді округів, фактично засвідчила цим факт фальсифікації виборів.

В демократичному суспільстві факт фальсифікації виборів є досить тяжким державним злочином, оскільки є формою зазіхання на право обирати та бути обраним. Але де тоді кримінальні справи проти злочинців? Де самі злочинці, які насмілилися все це зробити? Де керівництво МВД, Генпрокуратури та СБУ?

Чи, можливо, у них краще виходить влаштовувати політичні процеси, ловити неіснуючих терористів, вигадувати та заарештовувати різноманітні революційні групи, їздити закордон, аби розказувати, що в Україні немає політичних ув’язнених?

Чомусь у них виходило дуже швидко шукати різноманітних терористів, які дозволяли комусь із керівництва навішувати собі зайві зірочки та медальки, але як тільки стікалися із реальними проблемами, то одразу кудись зникали.

Поки що вся роль української держави на цих виборах – це “Беркут”, який бере штурмом ОВК у Первомайську, та суд, що віддає перемогу на виборах одному кандидату, скасувавши результати голосування на 27 дільницях (30 тис. Громадян України).

До речі, це ще раз дозволить сказати, що нинішній президент став главою держави лише тому, що в 2010 році у нас ще був “хаос”. Тоді вибори пройшли без особливих проблем, і у їх результаті владу обійняв опозиційний кандидат. Уявімо собі, що тоді б уже був “порядок”? Що б тоді завадило скасувати вибори у 21 окрузі Донецької області, переписавши їх результати?

У відповідь начисленні закиди громадськості можна почути, що, мовляв, влада до цього всього не має стосунку. Що це все окремі кандидати між собою воюють.

Даруйте, але це ж у вас порядок, чи не так? А порядок визначається успішністю функціонування державних інститутів, а про це говорити не доводиться, якщо понад тиждень після виборів немає і натяку на їх завершення та оприлюднення результатів. Коли деякі райони перебувають на обсадному положенні, у виборчих округах кожна комісія перероблює закон під себе, суди штампують рішення, що не мають найменшого стосунку до закону, а правоохоронці охороняють не закон, а тих, хто його порушує.

Виходить, якщо ми візьмемо за основу гіпотези влади, що всете, що відбувається у нас – конфлікти окремих осіб, то “залізні господарі” нічого не контролюють, держави як такої немає, а все навкруги – це лише якісь коаліції місцевих князьків та феодалів?

Ну і найголовніше. Після повернення старої редакції Конституції та Адміністративної реформи, весь контроль над силовими структурами знаходиться у одних руках. Президент одноосібно призначає керівництво, яке повністю йому підзвітне і підконтрольне. То де ж сам носій цієї влади? Хто зараз відповідає за правопорядок у державі, коли головного відповідального вже півтора тижні не видно і не чути? Чи, можливо, у Первомайську бійці-спецпризначенці діяли на свій страх і ризик? То навіщо тоді було організовувати усю цю складну вертикаль, замикаючи усе на одну персону?

Коротше кажучи, міф про залізний порядок, який начебто утвердився у нашій державі, у результаті виборів розвіяно остаточно. При детальному вивченні порядок перетворився на тотальну безвідповідальність, свавілля місцевих князків-феодалів, нівелювання державних інститутів, перетворення структур держави на придатки до політичних партій.

І все це без натяку на якесь продумане державне керівництво. Об’єктивно, все те, що відбулося за останній тиждень, лише підірвали якісь залишки репутації української влади. Вона сама себе (без особливої потреби) виставила у найгіршому світлі, продемонструвавши не лише відсутність бодай якоїсь поваги до волевиявлення народу, але й стратегічного мислення, елементарного відчуття ситуації в країні.

Вони весь цей час фальсифікували вибори, результати які жодною мірою не загрожували їх владі, розганяли демонстрації, які не могли перерости у щось більше,  використовували спецпідрозділи, аби добути документи, які б і так потрапили їм у руки. У результаті залишили масу фото та відеодоказів того, чого саме вартий їх порядок.