6 листопада може стати точкою відліку Конституційного Апокаліпсису!

6 листопада Верховна Рада України 265 голосами проголосувала за Законопроект «Про всеукраїнський референдум».

Проголосувала у редакції першого читання, звівши нанівець кропітку роботу суб’єктів законодавчої ініціативи із корегування недолугих положень законопроекту. Недолугих, але таких необхідних владі. Я подав 64 пропозиції, які могли покращити цю законодавчу новелу, але повернення до редакції першого читання стало забаганкою влади. Тепер я вимушений звертатися до Президента з вимогою заветувати закон. І на це є багато причин. 

Наша Верховна Рада навіть народний референдум зуміла витлумачити на свою користь. Здавалося б, референдум асоціюється з громадською ініціативою, демократичними змінами, народовладдям. А ні! Тільки не в цьому випадку. Скоріше вищезгаданий горе-проект став своєрідною перепусткою для узурпації влади та виліплювання Конституції за своєю подобою чи просто «як подобається».

Закон встановлює, що всеукраїнський референдум може проводитися на предмет схвалення нової редакції Конституції, внесення до неї змін, скасування або визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції. Тобто Конституцію перекроюватимуть як схочуть і скільки правлячій еліті забагнеться, а забаганка така буде не  рідкісним явищем. Про це якось так нев’язливо говорить автор, коли планує передбачити таку статтю витрат у Держбюджеті як референдуми. Та й недешевий буде захід – багато питань (кількість не обмежується), кожне питання на іншому бланку (бланки різних кольорів, хтось фантиками видно у дитинстві не награвся). Але і це ще не усі радісні новини від провладної більшості: тепер референдум може проводитися щодо питання зміни території України (- Кемскую волость? - О, я... о, я... Да об чем разговор?  Да  пущай  забирают  на  здоровье!).

Якщо ж детально проаналізувати зміст, то слід сказати, що законопроект «Про всеукраїнський референдум» шляхом специфічного визначення предмету референдуму, порядку реєстрації ініціативних груп, механізмів та строків збору підписів на підтримку референдуму за народною ініціативою, порядку створення комісій референдуму, проведення агітації та врахування результатів народного волевиявлення передбачає таку систему проведення всеукраїнського референдуму, в якій органи державної влади та їх посадові особи зможуть безпосередньо впливати на його кінцевий результат практично на всіх етапах його проведення. Відтак, сам результат референдуму в таких умовах навряд чи можна буде вважати таким, що відображатиме реальне волевиявлення народу, а скоріше показуватиме могутність адміністративного ресурсу та безпорадність народу перед шквалом масової фальсифікації.

Вкотре начхали і на Парламентську Асамблею Ради Європи, яка в своїй Резолюції № 1121 (1997) закликала держави-члени Ради Європи «вдосконалити свою систему представницької демократії шляхом встановлення балансу між відповідальністю державної влади та роллю громадян у процесі прийняття рішень.».

Однак, у законопроекті не лише не забезпечено, названого балансу, але і закладено передумови для застосування «адміністративного ресурсу» та фальсифікації результатів в процесі організації і проведення референдуму.

Законопроектом допускається встановлення будь-яким законом додаткових порівняно з Конституцією України обмежень щодо предмету референдуму, що не відповідає положенням статей 5 та 72 Конституції України, а також не враховує правової позиції Конституційного Суду України (рішення від 16 квітня 2008 року № 6-рп/2008), яка свідчить про те, що обмеження стосовно предмету всеукраїнського референдуму мають бути прямо встановлені Конституцією України або випливати з її положень щодо віднесення зазначеного питання до виключної компетенції іншого органу або посадової особи. Таким чином, лише Конституція України може обмежити предмет всеукраїнського референдуму.

Натомість, законопроект, передбачаючи, з одного боку, невизначене коло обмежень предмету референдуму законом, у статті 20 проекту визначає вичерпний перелік питань, винесення яких на всеукраїнський референдум не допускається. При цьому, однак, не враховано положень Конституції України, які у той чи інший спосіб не допускають винесення на всеукраїнський референдум питань щодо: дострокового припинення повноважень Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України; продовження терміну повноважень глави держави, парламенту; призначення виборів чи перенесення дати їх проведення; кадрових питань (наприклад, обрання чи призначення осіб на посади в Кабінеті Міністрів України, Конституційному Суді України, Центральній виборчій комісії тощо, звільнення їх з вказаних посад); прийняття чи скасування підзаконних актів; вирішення питань, віднесених до компетенції місцевого самоврядування; здійснення правосуддя тощо.

Проектом передбачено можливість винесення на всеукраїнський референдум питання «про прийняття нової Конституції України (нової редакції), внесення змін до Конституції України, скасування, втрати чинності чи визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції України».

Конституційний Суд вже оцінював конституційність питання «Чи згодні ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?» і визнав зазначене питання таким, що не відповідає Конституції України. Проте це минулого разу. З того часу багато води утекло і принциповість Конституційного Суду залишилася на сторінках старих рішень…

Законопроект уможливлює проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою щодо прийняття нової Конституції України, внесення змін до чинної Конституції України без участі Верховної Ради України, що не враховує вимог щодо порядку внесення змін до Конституції України, викладені у розділі ХІІІ Основного Закону України.

Частиною другою статті 19 проекту встановлено єдину вимогу щодо формулювання питання, яке виноситься на всеукраїнський референдум, а саме – «питання референдуму повинно мати чітке і ясне формулювання, яке не допускає різних тлумачень», але очевидним є той факт, що зазначені вимоги не є достатніми для встановлення чіткого і однозначного результату всеукраїнського референдуму. В цьому контексті слід зазначити, що спеціальні вимоги щодо формулювання тексту питання для референдуму визначені у Кодексі належної практики щодо референдумів, ухваленому Радою за демократичні вибори та Венеціанською комісією ПАРЄ.

Так, зокрема, європейські демократичні стандарти проведення референдумів вимагають, щоб питання, яке виноситься на референдум, мали предметну та процедурну придатність, але про яку наша влада може говорити придатність. Єдиний критерій – особисті інтереси! У нашої влади нема друзів і ворогів, у нашої влади є інтереси!

Частина восьма статті 22 проекту покладає на Президента України та одночасно на Центральну виборчу комісію не передбачене Конституцією України повноваження «здійснювати перевірку щодо відповідності Конституції України, законам України питань, які пропонується винести на всеукраїнський референдум, зокрема, за народною ініціативою». Однак, відповідно до пункту 31 частини першої статті 106 Конституції України повноваження глави держави вичерпно встановлюються Основним Законом. Але це за перешкоду влада не вважає – повноваження можна й розширити. Чому б і ні!

Законопроект містить суперечливі та дискусійні положення щодо суб’єктів процесу референдуму, оскільки є незрозумілим критерій, за яким ті чи інші учасники референдуму відносяться (чи не відносяться) до кола суб’єктів референдуму.

Не витримує жодної критики механізм реєстрації ініціативної групи та перевірки питань, що виносяться на референдум, адже він не гарантує неможливість використання адміністративного ресурсу на цьому важливому етапі всеукраїнського референдуму.

Недемократичним і процедурно недосконалим є встановлений проектом порядок формування персонального складу окружних та дільничних комісій референдуму. Законопроект не передбачає ні участі політичних партій у процесі формування комісій референдуму, ні можливості мати для них власних офіційних спостерігачів. Таке формальне виведення політичних партій за межі кола суб’єктів процесу референдуму не відповідає до того ж статті 36 Конституції України, за якою саме політичні партії сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян.

Тож наразі залишається сподіватися лише на здоровий глузд Глави держави. Інакше 6 листопада стане точкою відліку Конституційного Апокаліпсису!