Проблема у масовому холуйстві

А не тільки у "невихованих депутатах"

Думаю, більшість із тих, хто активно спостерігає за новинами, які циркулюють у мережі Інтернет, не пройшли повз відоме відео, на якому відображена нездорова реакція кримського депутата на прохання журналіста трохи тихіше говорити по мобільному телефону. Таке прохання, обумовлене необхідністю запису сюжету, викликало просто бурхливу реакцію кримського народного обранця, що вилилося у потік найвибагливішої лексики.

Проте писати я волів би не про малокультурного депутата. Нічого принципово нового цей обранець нам не продемонстрував. Звична модель поведінки: “Пан у себе в маєтку”. В межах нашого феодального звичаєвого права він вважає, що депутатський статус вивищує його порівняно із “плебеями”, котрі не можуть навіть заговорити самостійно із цим підпанком. Тим більше ЙОГО про щось ПРОСИТИ. Та як вони наважились навіть подумати про таке! Лише повзти по підлозі, цілувати його черевики, не піднімати очей. Так мають вести поруч із ним представники нижчих каст українського суспільства.

Для нього, вочевидь, це настільки звично і природно, що він навіть не може уявити собі чого іншого, тому не соромиться камери, яка все це записує. Йому, мабуть, навіть у голову не приходить, що він робить щось не те. Він же одразу пику не бив? Так, просто відчитав холопа, який забув, як себе із панами поводити.

Повторюсь, все це ми бачимо щоденно. Як і будь-якому кастовому суспільстві, соціальні бар’єри усіляко вирячуються через різноманітні статусні речі: від значків і номерів, до дресс-коду та дорогих годинникових цяцьок.

Більш цікавою у даному випадку є реакція безпосереднього керівництва невдачливого журналіста. Зокрема, Гендиректор ТРК, де виходить програма, запис для якої і став підставою для конфлікту, завив, що журналіст сам винен. Мовляв, нічого було провокувати такого чемного і шановного депутата. А так цей нахабний провокатор, який із показним чемним нахабством наважився звернутися до небожителя, просто примусив останнього поставити себе на місце.

Коротше кажучи, черговий чудовий взірець вітчизняного холуйства.

Чому він встав на бік не свого підлеглого, а депутата? Відповідь очевидна. Просто навіщо наживати собі таких солідних ворогів? Журналіст – він нікуди не подінеться. А якщо і подінеться, то керівництво не буде про нього шкодувати. А от ДЕПУТАТ…. Може ж не забуде про настільки вірного та старанного служаку? Може загадає колись, як він старанно перед ним прогинався? Може ж якось колись віддячить? Звісно, надія слабка, але ж все одно краща, ніж захист якогось там журналіста.

От і виходить, що депутати у нас такі не стільки тому, що вони самі за своєю природою такі, але й тому, що саме суспільство регулярними проявами холуйства привчає їх до такої моделі поведінки. При чому, холуйство таке частіше за все демонструють у нас безкоштовно та без прямих вказівок. А так, за велінням серця.

Побив син нардепа дівчину – одразу, неначе гриби після дощу, виростають чергові холуйчики, що старанно повторюють, що “все це сама дівчина винувата, а син депутата – просто янгол”. Сказав міністр якусь дурню – одразу знайдеться сотня-друга, що буде кричати про журналістів, які перекрутили слова світлої та високодуховної людини. Заженуть у парламент чергову талановиту родину. Холуйчики і тут раді старатися. Мовляв, от як чудово, що є спадковість при владі.

Так же ж приємно похвалити когось сильного! Наче і ти сам вже не простий смерд, а десяцький. А може й староста!

Скажіть, як у таких умовах мають себе поводити депутати? Якщо їх на кожному кроці супроводжують натовпи смердів, що зазирають в очі і готові виконати будь-яке їх бажання, маючи лише примарну надію, що про них не забудуть та трохи піднімуть у соціальній ієрархії?

Ясна річ, що вони до цього звикають, сприймають як норму, і поводять себе відповідним чином.

Тому депутати, що демонструють звички, які більше би підійшли гібриду кримінального авторитета, китайського мандарина та зулуського вождя, це лише один бік проблеми. Інший бік – це громадяни, які їх обирають, повзають перед ними навколішки та усіляким чином намагаються вислужитися.

І велике питання, яка зі сторін проблеми важливіша.