Прокуратура, невблаганна сила року та політичні фанати

Деякі підсумки інтерв’ю заступника генпрокурора

Останнє інтерв’ю Р. Кузьміна Першому національному (завершилося незадовго до появи цієї публікації) – це просто феєрія. Один перегляд може замінити перегляд кількох гумористичних ток-шоу.

Судіть самі.

Отже, на думку п. Кузьміна жодного вибіркового правосуддя в Україні не існує. Він навіть досить демонстративно обурюється з цього приводу, коли відповідні питання виникають.

Жодної вибірковості – лише сила випадку.

Генпрокуратура порушує справи лише щодо опонентів діючої влади тому і тільки тому, що лише щодо них до цупких прокурорських рук потрапили відповідні факти.

Жодної упередженості. Вони розслідують усі можливі напрямки, але факти про злочини невблаганна ріка життя приносить їм лише щодо окремих осіб.

Ну от не йде до неї інформація щодо депутатів від ПР, членів Уряду або родини президента. А газети, у яких це все публікують, очевидно, сусіди крадуть із прокурорської поштової скриньки. А в Інтернеті, мабуть, заблокували. І що його робити? Що робити, коли немає інформації?

П. Кузьмін навіть демонстративно обурився, що, мовляв, якщо у нього є факти проти одних, то це не означає, що він має вишуковувати їх і проти інших?

Ні, він просто зобов’язаний розслідувати факти проти окремих випадкових політиків, які абсолютно випадково потрапили до його рук щодо абсолютно випадкових кримінальних фактів, які абсолютно випадково стосуються зовсім не керівництва Партії регіонів.

Звісно, він сам може припустити, що проблеми з джерелами фінансування є не тільки у “Батьківщини”, але й багатьох інших політичних сил. Так, там теж можуть бути сумнівні в кримінальному плані елементи. Але силою нездоланних обставини вони зуміли обійти усі тенета прокуратури.

Тож як можна щось довести, якщо відповідні факти уперто оминають Генеральну прокуратуру? От просто вперто обходять її через незбагненну силу Року?

Зрештою, все це – не питання розуму, а питання віри.

Що з цим робити? Як протиставити себе гніву потойбічних сил? Можливо, час звершити жертвопринесення барана на честь богів-олімпійців? Організувати паломництво у Тибет? Влаштувати вигнання злих духів? Чи шукати інші шляхи, аби вмилостивити долю?

Звісно, у Генпрокуратурі це не знають, але, очевидно, іншого шляху, окрім містичного у цьому напрямку бути не може.

Тепер уявіть собі, що все це виголошується із абсолютно серйозним обличчям, із переконаністю в голосі та твердістю в погляді.

Уявили? Куди тим майя із їх пророцтвами. Справжній епіцентр містики – це Генеральна прокуратура.

А тепер уявіть собі, на який рівень розвитку громадян все це розраховано? Думаю, що не надто високий. Проте, схоже, що «піпл хаває» досить успішно. І це один із індикаторів, який непогано показує, чому наша країна така, чому у ній обирають таких депутатів та інших державних керівників.

Нещодавно я відкрив для себе смисл численних не надто змістовних заяв офіційних представників правлячої партії, які лунають щоденно із телевізійних екранів. Коли я чую чергового такого спікера, то у мене викликає тверде відчуття, що він мене тримає за відвертого йолопа.

Невже, коли це виголошується, то це робиться справді для того, аби переконати когось більш-менш мислячого?

Думаю, навіть для пацієнтів із розумовою відсталістю це не було б сильними аргументами. Але ніхто справді нікого і не переконує. Відбувається звичайна раціоналізація нераціонального.

Просто для численної групи фанатів пропонується готовий, схожий на раціональний аргумент для дискусії. Щоби останні (фанати) могли його використовувати у подальшому, волаючи про “крадіїв”, агентів ЦРУ або майданні технології.

А більшого фанатам і не треба. І у цьому трагедія України, що велика кількість громадян поводить себе у просторі політики не як раціонально-мислячі істоти, а як фанати якоїсь поп-зірки, що на кожному кроці проголошують свою зірку найкращою, та готові битися за це з іншими фанатами. Навіть якщо ця зірка – наркоман, моральна потвора та дегенерат, вони будуть кричати, що вона найкраща, вишиковуючи для цього аргументи. От такі “аргументи” в готовому вигляді і пропонує наше телебачення.

І це найбільша проблема, адже переконання фанатів – це робота настільки ж успішна, як вичерпування океану ополоником. Тобто, звісно, цікава, але малопродуктивна.